Зрікшись уряду Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви, Блаженніший Любомир Гузар зробив вчинок, який вивів всіх нас - всіх, хто про це довідався - на якісно новий рівень. Із властивою йому силою і гідністю Патріарх нагадав нам про велику правду того, що єдиним обов'язком, накладеним Богом на кожну людину, єдиним обов'язком, який власне робить людину людиною, є обов'язок бути вільним, бути вільним у власному виборі. І цим своїм вибором кардинал Гузар залучив залучив нас до того, що називається творенням історії. Найсправжнішої історії, в якій тут і тепер відбувається вічність, яка проявляється тут і тепер.
Проводир Церкви
Зрештою, усвідомлення цього уроку, яке може тільки укріпити у вірі, було би досить, щоби кожному з нас, свідків цього уроку, по-новому поставитися до власного життя. Однак слуга Божий Любомир свідомий того, що його особистий вибір є також викликом, який постав перед різними поверхами спільноти, до якої він належить.
Вибір Блаженнішого змушує зробити відповідний вибір і Синодові, і Греко-Католицькій Церкві, і Католицькій Церкві, і всьому українському суспільству. І перший етап цієї епопеї індивідуальних та спільних виборів почався з тієї хвилини, коли 10 лютого Блаженніший Любомир повідомив у Києві, що Папа Бенедикт Шістнадцятий прийняв його зречення від уряду Верховного Архиєпископа.
Феномен цього кроку полягав ще й у тому, що рішення Гузара було подане у такий спосіб, що одночасно перед мільйонами людей постало питання - як мені до цього ставитися, як я можу оцінити цей факт, що він промовляє до мене? Реакція, яку своїм вчинком викликав в українському суспільстві Патріарх, є свідченням того, що це є вчинок справжнього патріарха. Він зумів взяти на себе максимальну відповідальність, долучивши до відповідальності всіх нас. І показав нам взірець людської гідності, яка насправді притаманна усім нам.
В кожному разі такого - добровільного зречення - ще не було. І це є найкращим свідченням того, що церква, якою опікувався Любомир Гузар, перебуває на доброму шляху. Це означає, що церква живе і розвивається. Незважаючи на те, що багатьом теперішній момент здається критичним і мало не катастрофічним. Незважаючи на те, що у церкві, як і у всьому суспільстві, є дуже багато внутрішніх і зовнішніх болісних труднощів. Любомир Гузар нагадує ще й про те, що найголовніше, до чого спонукає віра, - це необхідність позбутися страху. А відсутність страху є ознакою не байдужості, а причетності.
Десять років тому, коли Владика Любомир очолив Українську Греко-Католицьку Церкву, видавалося, що ближчим часом нічого особливо доброго сподіватися не слід. Значна частина вірних і кліру вважали, що попередні десятиліття підпілля були найкращими часами для церкви, бо тиск сприяв збереженню чистоти віри. Існували побоювання, якою буде церква, перетворившись на повноцінну суспільну інституцію. Крім того здавалося, що будь-хто з теперішніх архиєпископів не може навіть рівнятися до таких велетів, як митрополити Андрей Шептицький та Йосиф Сліпий. І те, що сьогодні ми опинилися у подібній ситуації, побоюючись того, що неможливо знайти наступника, який міг би бути подібний на Любомира Гузара, свідчить про незмарновані роки пройденого шляху. А найоптимістичнішою перспективою є те, що сьогоднішня церква виразно бачить напрями, в яких їй є куди розвиватися далі.
Десять років тому УГКЦ і симпатиками, і супротивниками розцінювалася як маргінальна церква, яка намагається нагадати про своє колишнє становище і значення. Сьогодні ж все виглядає зовсім інакше. І в Україні, і у світі. Греко-Католицька Церква показала, якою може бути християнська церква у сучасному світі, якщо вона прагне відповідати своєму призначенню.
А щодо самого Патріарха, то нині він є унікальною постаттю в Україні хоча би тому, що йому вірить 30 відсотків усіх українців, незалежно від конфесії.
Проблема вибору
Нема нічого дивного в тому, що особиста велич Верховного Архиєпископа привертає стільки уваги до вибору його наступника. Адже головним завданням Синоду є обрання людини, призначення якої передовсім забезпечувало б єдність церкви.
Оскільки УГКЦ є дійсно світовою церквою, неможливо сподіватися, що у Синоді не представлено хоча би кілька тенденцій бачення оптимального кандидата. Теперішня УГКЦ конденсувала дуже добрий потенціал, який представлений двома середовищами. З одного боку, це освіченість і широта погляду єпископів, які виховалися у діаспорі, на Заході. З іншого боку - єпископи, які пройшли через роки підпілля в Україні. У кожному досвіді є як позитивні, так і негативні елементи. Але вибирати, в кожному разі, доведеться передовсім керуючись таким критерієм.
Однак сам спосіб вибору буде також унікальним. І у цьому - велика заслуга Блаженнішого Любомира, котрий весь цей час наполегливо працював над тим, щоби Синод єпископів УГКЦ був здатний самостійно зробити доленосний вибір.
Показовим є еволюція способу вибору очільника церкви. Свого часу митрополита Шептицького обрав Папа Лев Тринадцятий. Митрополит Шептицький сам обрав свого наступника - митрополита Сліпого. Патріарха Любачівського Папа вибрав із трьох кандидатів, обраних і запропонованих Синодом. Любомира Гузара обрав Синод, але вибір був частково полегшений тим, що той впродовж кількох попередніх років вже був Єпископом Помічником з делегованими правами і Екзархом Києво-Вишгородським.
Натомість цього разу Синод буде обходитись без будь-якої зовнішньої допомоги. Однак сам Любомир Гузар вважає, що якраз цей аспект одночасно вказує не тільки на досягнення Церкви, але і на керунок, куди вона може далі розвиватися. Адже тепер, вибравши з 50 кандидатів одного претендента на Верховного Архиєпископа, Синод мусить представити свій вибір Папі й отримати підтвердження вибору. Коли ж УГКЦ буде мати визнання патріархату, такого підтвердження вже не буде потрібно. Синод просто повідомив би про свій вибір Папський Престол.
В кожному разі, незалежно від того, хто стане першою особою УГКЦ, ми можемо бути впевненими, що це не може вплинути на радикальну зміну курсу церкви. Великою перевагою цієї церкви є те, що вона підпорядкована великій меті, якої дотримується впродовж століть. Цією метою є об'єднання. Об'єднання українських церков, об'єднання християнських церков. У різні періоди історії ця мета видається більше або менше примарною, але вона є. І вона вказує шлях - і пройдений, і той, який попереду. Ця мета настільки не вкладається у те, що вважається реалізмом і раціональністю, що цілком може виявитися здійсненною. Зрештою, історія церкви має власний, трохи інший вимір часу.
Тарас ПРОХАСЬКО
Довідка
УГКЦ сьогодні
Сьогодні в Україні є 5,5 мільйона греко-католиків та 1,5 мільйона - у світі. УГКЦ управляється Синодом на чолі з Верховним Архиєпископом. До Синоду Єпископів входить 50 єпископів. При УГКЦ постійно працюють 4 Патріарші комісії (літургійна, катехитична, у справах євангелізації та священичого виховання в семінаріях), місія «Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих» та Пасторально-місійний відділ. Діють дванадцять митрополичих комісій. УГКЦ реалізує свої соціальні програми через місцеві релігійні громади та церковні мирянські рухи, через мережу благодійного фонду «Карітас України», через чернечі чини та згромадження.
УГКЦ має 3597 зареєстрованих громад в Україні. На даний момент у Церкві служать 2347 священиків. Діють 105 монастирів, монаших чинів і згромаджень, в яких проживають 1248 монахів та монахинь. УГКЦ має 15 навчальних закладів, з яких ключовим є Український Католицький Університет. Загалом, у греко-католицьких навчальних закладах навчаються 1273 студенти денної форми навчання та 252 - заочної. При кожній третій парохії діють недільні школи, яких загалом є 1138. УГКЦ видає 27 періодичних видань. Крім того, в Україні є три греко-католицькі видавництва: «Свічадо», «Місіонер» та «Нова зоря».
Біографія
Любомир Гузар народився 26 лютого 1933 року у Львові. Там закінчив народну школу та перший клас гімназії.
У 1944 році сім'я змушена була покинути Україну. Спочатку зупинилися в Австрії, де Зальцбурзі Владика продовжив навчання в українській гімназії.
У 1949 році родина Гузарів переїхала до США. Середню освіту Владика Любомир закінчив у Малій Духовній Семінарії у Стемфорді (штат Коннектикут). Потім студіював філософію в Колегії Святого Василія, де в 1954 році одержав ступінь бакалавра.
Богословські студії завершив у Вашингтонському Католицькому університеті в Америці.
У 1958 році отримав ліценціят богословія. 30 березня цього ж року владика Амврозій Сенишин висвятив Любомира Гузара на священика для праці в Стемфордській єпархії.
У 1967 році Гузар здобув ступінь магістра філософії У Фордгамському університеті Нью-Йорка.
В 1969 році переїхав до Риму для продовженим богословських студій, які завершив доктором богословія в 1972 році.
У 1972 році Владика Любомир вступає до монастиря Святого Теодора (монахів студійського уставу) в Гроттаферрата (Італія).
У 1973-1984 роках Владика викладає в Папському Місійному Університеті "Урбаніана" в Римі, виконує різні доручення Патріярха Йосифа.
2 квітня 1977 року в монастирі Студійського Уставу в Кастель-Гандольфо поблизу Рима був висвячений Патріярхом Йосифом Сліпим на єпископа.
У 1978 році Патріярх Йосиф призначає Єпископа Гузара архимандритом монастиря Святого Теодора, а також відповідальним за монастирі студійського уставу за межами України.
З 1984 до 1991 року є протосинкелом Львівської Архиєпархії в Римі.
У 1993 році разом зі всією спільнотою з Гроттаферрата повернувся на рідну землю.
У 1993-94 роках служив духівником у Львівській Духовній Семінарії Святого Духа.
У листопаді 1996 року Владика Любомир призначений Єпископом Помічником Глави Української Греко-Католицької Церкви.
26 січня 2001 р. на надзвичайному Синоді єпископів вибраний Верховним Архиєпископом УГКЦ.
21 лютого призначений Папою Іваном-Павлом ІІ кардиналом Католицької Церкви.
21 серпня 2005 року проголосив перенесення осідку Глави УГКЦ зі Львова до Києва.
Джерела:
Галицький Кореспондент
Мандрівники Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар