неділю, 17 липня 2016 р.

17.07.2016р. Б. / Слова Івана Хрестителя актуальні і сьогодні

Бенедикт ХVI в одному зі своїх повчань намагався звернути нашу увагу на те, як найкраще приготуватись і святкувати те чи інше релігійне свято. Папа, вказуючи на ізраїльський народ, згадує єврейських вчителів Божого Закону, які навчали, що для глибокого переживання чи святкування релігійного свята потрібно зануритись у події, які ми святкуємо. І від того, на скільки якісно ми це зробимо, буде залежати, чи цей святковий день наблизить нас до Бога і  зміцнить нашу віру, чи, можливо, ми так і не побачимо різниці між святом та буднями, і це ще більше віддалить нас від правдивого Бога. Щоб ми правдиво могли переживати свято, – наголосив Святіший Отець, – нам самим потрібно максимально докласти зусиль, аби «взяти участь». Намагатись «перенестись» до тих подій, немов би ми самі там були, щоб зрозуміти, що Церква нам хоче промовити.
І хоча вже минуло кілька днів, відколи ми святкували Різдво Івана Хрестителя (за юліанським календарем), спробуймо трішки зануритись у його постать, у події, які передували його народженню, пороздумуємо над словами, які були, є і будуть актуальні і в нашому житті:
«І буде тобі радість і веселість, і багато з його народження радітимуть; бо він буде великий в очах Господніх; не питиме ні вина, ні напою п'янкого, і сповниться Духом святим вже з лона матері своєї, і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога.  І сам він ітиме перед ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрости праведних, щоб приготувати Господеві народ прихильний» (Мт 1,14–17).
Ангел, звертаючись до Захарії, також звертається і до нас сьогодні, звіщаючи, що Бог і нам хоче дарувати радість через народження Івана Хрестителя. Члени Церкви в особливий спосіб є тими багатьма, котрих Бог закликає до радості. Цей уривок також показує, де є та найбільша радість, яку багато людей не спроможні побачити. Так, саме в наверненні, яке проповідував Іван і якого не всі могли досвідчити (фарисеї і садукеї (Мт 3,7–9), бо не хотіли дозволити, щоб Боже слово перемінило їхнє серце, не хотіли і тому не могли принести гідного плоду покаяння), міститься найбільша радість. І ця реальність нікуди не зникла і сьогодні. Бо саме через навернення Бог хоче робити людей щасливими, повними радості.
Свято Різдва Івана Предтечі, на перший погляд, є новозавітнім, але воно також охоплює і події Старого Завіту. А саме: діяльність пророка Іллі. Того самого Іллі, якого Бог покликав до боротьби з ідолопоклонством і фальшивими пророками, які відвернули Ізраїльський народ від Бога Ягве і навчили його поклонятись ідолам, вершити поганські культи і приносити жертви ідолам (1 Цар 18). Чи Іван Христитель, який промовляє до нас в дусі та силі Іллі, не закликає сьогодні і наш народ відвернутися від поганських ідолів? Чи не відбувається і серед нашого народу щось на зразок того, що відбувалось за часів Іллі?
Уже навіть розуміння Різдва Івана Хрестителя як свята Івана Купала ставить питання: кому ми поклоняємось? Правдивому живому Богові чи якомусь поганському ідолові наших предків? Чи можливо двом, як написано в книзі Царів: «Господа вони почитали, але й богам своїм служили звичаєм народів, із-між яких виведено їх.  Аж по цей день чинять вони давнім звичаєм. Вони не шанують Господа й не чинять за уставами й за обрядами його, та за законом і за заповіддю, що Господь наказав синам Якова, що йому дав ім'я Ізраїль» (2 Цар 17, 33-34). Можливо, саме сьогодні в особливий спосіб ми відчуваємо наслідки ідолопоклонства нашого народу. Саме це нам сказав представник Папи, теперішнього апостола Петра. Державний секретар Ватикану кардинал П’єтро Паролін згадав і Україні, що причиною всякої війни є ідолопоклонство. І воно стає ще важчим для нас, якщо ми називаємо себе християнським народом.
Іван Христитель є той, хто закликає нас – Божих дітей, навернутись сьогодні до свого Небесного Батька.  Закликає батьків відвернутись від згубних ідей цього світу і перестати вбивати своїх дітей, подбати, щоб вони могли народитись і зростати в атмосфері любові. «Навернути серця батьків до дітей», мабуть, ті слова актуальні сьогодні, як ніколи раніше. Бо сьогодні, як і в часи Іллі, є нові Єзавелі, які закликають приносити дітей ідолам, які виступають проти життя і всіма силами намагаються відвернути серця батьків від дітей, поширюючи різні ідеології  смерті, зокрема й гендерну ідеологію. Пророк кличе кожного християнина сьогодні до боротьби, щоб в наших дітей не забрали правдиву радість, кличе до збереження сім’ї. Закликає нас не боятися і не приставати на ті відносини, які практикувала Іродіяда, яка залишила свого чоловіка і чинила перелюб з його братом. Бо саме від таких стосунків найбільше страждають діти.
Іван Хреститель говорить до кожної людини сьогодні, що не достатньо самої тільки конфесійної приналежності, не достатньо бути просто членом Христової Церкви завдяки хрещенню, бо Ісус кличе нас до особистого заанґажування в Його місію. «Сокира вже при корінні дерев: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть» (Мт 3,10); «Лопата вже в руці в нього, і він очистить тік свій та збере свою пшеницю до засіків, а полову спалить вогнем незгасним»(Мт 3,12).  
Недостатньо брати участь чи в Літургії, чи в прощі, чи в іншій побожності як глядач або турист, який приїхав подивитись на красу архітектури. Христос до кожного з нас говорить сьогодні так, як говорив тим, хто приходив подивитись на Івана Хрестителя: «Тоді, як ті відходили, Ісус почав говорити людям про Йоана: “На що ви вийшли подивитися в пустиню? На тростину, що її колише вітер? На що ж вийшли подивитись? На чоловіка, одягненого в одежу м'яку? Таж ті, що носять м'яку одежу, сидять у царських палацах. Чого ж тоді вийшли? Побачити пророка?» (Мт 11,7-9).   
Заглибившись трішки в Боже слово, ми можемо дозволити, щоб кожне свято було для нас великою радістю, було правдивим відпочинком і зміцненням нас в істині. Ми бачимо, як багато сьогодні промовляє до нас Божий пророк, приготовляючи нас до глибоких взаємин з нашим Месією – Христом, який говорить нам: «Від часів Йоана Христителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його» (Мт 11,12).
Іван Гадьо
Джерело:    Воїни Христа Царя

середу, 29 червня 2016 р.

30.06.2016р. Б. / Святих мучеників Мануїла, Савела, Ісмаїла та Святих мучеників Ісавра, Василія, Інокентія, Єрмія і інших

Святих мучеників Мануїла, Савела та Ісмаїла

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 2: Вірою Христовою уражені, Всеблаженні,* і вірно випивши її чашу,* перські служіння і нахабство зруйнували, рівночисленні Тройці,* і молитеся за всіх нас.

З незапам’ятних часів існував звичай, що коли одна держава посилала до іншої своїх послів, навіть під час жорстокої війни, ці посли були недоторканні. Цей звичай шанували навіть дикуни, однак не шанував його окаянний Юліян Відступник. Та й не дивно: хто не шанував Божого права, хто зрікся Христової віри, той напевно не пошанує і людських установ.

Цар персів, бажаючи укласти з імператором Юліяном мир, відправив до нього послів, серед яких були три брати-християни: Мануїл, Савел та Ісмаїл. Імператор прийняв їх у місті Витинії і тут, склавши своїм богам жертви, запросив їх на поганський, на честь богів влаштований обід.

Звісно, святі юнаки не прийняли цього запрошення. За це Юліян наказав їх ув’язнити і наступного дня поставив їх перед своїм судом, звинувативши у тому, що вони гордують його богами. Усі троє сміливо стали перед Відступником і сказали йому в очі те, що він сам знав добре, – боги його – це звичайні чорти. Розлючений Юліян наказав жорстоко бити святих жилами, припалювати їх боки свічками, запихати голки під нігті рук і ніг, забивати в голову цвяхи, а під кінець велів стяти їх мечем.

Та кара Божа не дала на себе довго чекати. Перси, розлючені нечуваним зневаженням послів, пішли на нього війною, під час якої Юліян Відступник загинув. Святі Мануїл, Савел та Ісмаїл прийняли мученицьку смерть 362 р.

У той самий день
Святих мучеників Ісавра, Василія, Інокентія, Єрмія та інших 

Святий Ісавр, диякон, Василій та Інокентій були родом з Атен. Вони прийшли до міста Аполонії, де зустріли Єрмія, Фелікса і Перегрина, і разом прославляли Господа. Мучитель Трифонтій віддав їх на тяжкі муки, під час яких Бог прославив їх багатьма чудами. Вкінці мучитель велів стяти святих мечем. Мученицьку смерть вони прийняли у IV столітті.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013