Парафія Преображення Господнього: СЛОВО ВЛАДИКИ ІГОРЯ (ВОЗЬНЯКА) В ДЕНЬ УРОДИН СТЕПАНА БАНДЕРИ

Всечесні отці,

Високодостойні представники влади,

Шановні брати й сестри,

вітаю усіх вас у цей новорічний день та бажаю щасливого Нового року! Не знаємо, що доброго він нам принесе, але ми здобудемо стільки добра, скільки зуміємо самі його вчинити для наших ближніх та рідної України. Добро, вчинене комусь, ніколи не пропадає, воно глибоко й з нагородою відгукується для кожної людини тепер та у вічності. Тому вартує прислухатися до слів святого апостола Павла, котрий стверджує: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рм 12,21). Стоїмо перед пам'ятником блаженної пам'яті Степану Бандері, де ми молилися за упокій його душі. В енциклопедичному словнику «Історія України» (2008), мабуть, найкраще означено його постать - символ нації. На афішах у нашому Львові читаємо, що С. Бандера - скарб нації. У нашій державі за останній рік велися дебати про цю постать, навколо присвоєння йому посмертно звання Героя України. Одні це схвалюють й захищають, інші поборюють й в судовому порядку пробували анулювати це звання? А яким судом, наприклад, до цього часу, було засуджено ганебний вчинок органів радянської влади, зокрема КҐБ, що вбили цього невтомного борця, котрий відстоював правду українського народу та боровся за волю нашого краю!? Його підступно позбавили життя за те, що він жертвував своїми знаннями, силою, здоров'ям та життям, щоб здобути кращу долю для свого народу, для України. Син греко-католицького священика, що народився у селі Старий Угринів на Івано-Франківщині, став символом нації, невтомним борцем за кращу долю свого народу. Його засуджували на смерть в 1936 році, а потім, повторно в 1941 році був кинутий до концтабору в Саксенгаузен, але завжди залишався живим. За кордоном не спочивав, бо у 1956 році продовжував налагоджувати зв'язки з націоналістичним підпіллям в Україні. Вважав своїм обов'язком визволяти рідну землю від окупаційної чужої влади.

Що мислити взагалі про уряди в Україні за останні часи? У Верховній раді знаходяться різні провідники, багато із них не люблять українців, бо до цього часу ми не мали жодної влади, котра дбала б за свій народ, за його кращу долю, за добробут. Корупція укріплює свої позиції, усі про неї говорять, але жодної реакції від уряду, хіба зовнішні заяви, підписані накази та залякування тих, хто не при уряді. Чому наприклад, не судять Ківалова, котрий зловживав своїм урядовим положенням під час виборів 2004 року, фальшував їх, вчинив замішання в усьому нашому суспільстві, що привело до масових виступів та майдану? Чомусь не арештовують тих, хто вчинив з'їзд у Сіверськодонецьку 28 листопада 2004 року? Одного Кушнарьова по смерті поставлено як відповідального за ці заколоти та напруження, що відбувалися в нашій державі? Тоді прихильники кандидата в президенти Віктора Януковича закликали створити Південно-східну автономну республіку, з наміром приєднати цей регіон України до Росії? Ніхто немає нічого проти тих, кого сучасні урядовці викликають до суду та висувають різні звинувачення. Це - добре! Але таке добро повинно поширюватися на усіх, хто чинив заколоти протягом певного періоду часу. Правда, не усіх можемо рівняти під одну мірку, але більшість із урядників до цього часу дбають виключно про себе, стараються за свою вигоду, про забезпечення себе та своєї рідні тощо. Ніколи не оплатиться жодному чиновникові те, що на кривді інших будує свій добробут. Це, принаймні, закінчиться із недалекою смертю кожної людини. Тому вартує дбати за свій народ, посвятити своє життя для нього так, як це чинив Степан Бандера, який не шукав своєї вигоди, не обкрадав інших, але допомагав і мріяв вчинити увесь наш народ щасливим та багатим. Хоч Україна у той час була поневолена, окупована, зранена, позбавлена самостійності. Він йшов на великий ризик, бо дуже любив своїх людей та Україну! Цей чоловік вірив у свій народ, боровся за його щастя, добру долю та визволення від всякого роду захоплювачів. І займанці розправилися з ним у підступний спосіб, вбиваючи його рукою Б. Сташинського, із пістолета, ампулою насиченою ціанистим калієм. Звичайно, що за вбивство С. Бандери відповідальність ніс вже похований окупаційний уряд СРСР та ЦК КПРС. Зрозуміло, що усі поплічники комуністичного режиму, а їх ще у нас, в Україні, дуже багато, ніколи не будуть бажати присвоєння героя цьому невтомному лідерові та Героєві своєї нації. Коли дивимося на урядовців Верховної ради України, зі свічкою можна знайти таких, хто уболіває за її долю, народ, його добробут. Бракує відповідальності у наших чиновників, в провідників держави. Мені пригадується слова Ісуса Христа, котрий прирівнював тодішніх провідників Ізраїлю з дітьми. «Вони подібні до дітваків, що на майдані сидять і одні до одних кличуть та промовляють: Ми грали вам на сопілці, та ви не танцювали! Ми вам співали жалобної, та ви не плакали!» (Лк 7,32). Бракує керівних осіб в Україні, котрі б взяли на себе відповідальність за народ, згуртували його, підняли економіку та вчинили наш край багатим. Критиків багато, а великодушних осіб, відповідальних та люблячих свій народ обмаль. Критикою інших користуються ті, хто бездарний у керуванні, не спосібний взяти відповідальність та привести свій народ до кращої долі.

Велике завдання лежить на кожному свідомому українцеві, щоб любити свою націю, старатися про пошану для своїх героїв, не боятися тиску будь-якого уряду в нутрі чи зовні, що противиться нашій нації та Україні. Цей чоловік, Бандера С, любив свій народ, захищав його гідність, бажав для нього добра, виборював, як міг, краще майбутнє для своєї Батьківщини, в котрій він народився і для якої посвятив своє життя. Тому погляди анти народників для нас не повинні бути зразком, вказівкою чи статусом. Місцева влада повинна докладати всіх зусиль, щоб наші герої, наші провідники народу, були гідно вшановані. Для цього потрібно написати добру історію про їхнє життя, про їхню невтомну боротьбу, про їхню жертву ради кращого майбутнього народу, з котрого вони вийшли і за який поклали свої голови. Звертаюся до представників місцевої влади, щоб дбали за свій народ, за кожну людину, починаючи від немовляти, дітей, дорослих та людей старшого віку, хворих й опущених, щоб покращити життя усіх.

Висловлюю свою вдячність службі міліції, котрі день і ніч стоять біля пам'ятника й пильнують його, щоб злісна рука не вчинила наруги над ним. Дякую тим, хто організовує подібні заходи, але потрібно йти відважно вперед, щоб досягнути кращої долі для свого народу! Усім бажаю щасливого Нового року та радісних свят Різдва Христового! Слава Ісусу Христу!

+ Ігор (Возьняк),

Архиєпископ Львівський УГКЦ

1 січня 2011 року Божого

ФОТОРЕПОРТАЖ