Світлий празник Пасхи завершується не менше світлим і великим празником Святої П'ятдесятниці. По Христовому Різдві і Воскресінні цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року. Зіслання Святого Духа це - наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його доконав Божий Син. В дні св. П'ятдесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. В дні Зіслання Святого Духа родиться і починає діяти Христова Церква. Святий Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди.
Євреї у давнину щорічно святкували три великі празники: празник Пасхи, празник П'ятдесятниці і празник Кучок. Свою назву празник має від того, що це був 50-тий день після празника Пасхи, а також 50-тий день від початку жнив. Первісно 50-ця це було свято жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходили до Єрусалиму великі маси євреїв з усіх усюдів, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у храмі свою жертву. В пізніших часах до празника 50-ці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу з Єгипту.
Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник 50-ці перейняли від Старого Завіту й задержали його назву, бо і для них це був 50-ий день після Пасхи, але надали йому цілком іншого змісту і значення. Головний мотив святкування 50-ці для новозавітньої Церкви це подія приходу Святого Духа на апостолів. Звідси цей празник має ще назви, День Зіслання Святого Духа або День Святої Тройці.
В понеділок після празника 50-ці святкує наша Церква празник Святого Духа. А це тому, що Східна Церква з давен-давна має звичай, щоб наступного дня по великім празнику віддавати честь тим особам, що виконували головну роль в дні празника. День св. П'ятдесятниці святкує саму подію зіслання Святого Духа на апостолів, а понеділок призначений на віддання особливої чести Святому Духові, як третій Божій Особі.
На осібну увагу заслуговує вечірня понеділка, яка звичайно правиться не в неділю вечором, але зараз по Св. Літургії коло полудня в сам день 50-ці. Поєднання вечірні з Літургією пояснює о. Дольницький тим, щоб усі присутні на Літургії могли взяти участь у коліноприклонних молитвах. Ця вечірня відзначається тим, що крім інших молитов має три довші покутного змісту молитви, що їх мав написати св. Василій Великий (+ 379).
У празнику Зіслання Святого Духа сповняється обіцянка Христа, що після Його відходу на небо Отець пішле учням і Церкві іншого Утішителя, Святого Духа, який дасть повне навчання всього, що Христос об'явив (Йо. 14, 26). Оскільки учні не змогли зразу прийняти все, а Христос казав, що має ще „багато" що їм оповісти, то зробити це мав Святий Дух: „Дух істини... наведе вас на всю правду" (Йо. 16, 13).
Великі майстри східної ікони воліли зосередити свою увагу на найважливішому: на народженні Церкви. Як не дивно, але тут нема постаті Богородиці. Проте не забуваймо, що апостоли сидять на кріслах, як учасники Вселенського Собору. Посеред них бачимо порожнє, але освітлене місце: це невидимий, але завжди присутній Христос, Глава свого містичного Тіла.
Іконографічна композиція цього празника має вгорі традиційний півкруг неба, який символізує Божу присутність. З неба спливають світлі промені дарів і ласк Святого Духа. Звичайно зображені Апостоли, які сидять півколом. Півколо - це символ об'єднання Церкви. Над усіма Апостолами є вогненні язички, якими проявилася присутність Святого Духа (Ді. 2, 3). Другий прояв - шум вітру - неможливо зобразити візуально, але його можна відчути посередньо - у виразах збудження та схвильованості Апостолів, бо вони, крім цього, почали говорити різними мовами (Ді. 2, 4). Вогненні язички саме й нагадують про цей дар мови. Крім того, вогонь очищує та гріє, отже, вогненні язики - це вияв нового, теплого відношення любові між Богом та людьми. Як колись Бог об'явився Мойсеєві у горіючому кущі, так і тепер - у вогненних язиках.
Колись, при будівництві вавилонської вежі, Бог покарав гордість будівничих тим, що замішав їх язики-мови, бо це був бунт проти Бога. Тепер же Святий Дух дає Церкві новий дар язиків-мов, щоб таким способом сповнилася місія поширення Божої правди. Св. Йоан Предтеча пророкував, що Христос буде христити водою і вогнем (Мт. 2, 11). Це сповнилося у Христовому хрищенні та у Зісланні Святого Духа.
Св. Павло, який історично не був присутній при цій події, як і при Вознесінні, тим не менше зображений на іконі. Він символізує всіх неприсутніх, в тому числі й нас, яких у Церкві Христовій надихає та навчає Святий Дух.
У нижній частині композиції, в темноті, часто зображена алегорична людська постать. Це Космос, тобто всесвіт, який, обтяжений гріхами Адама та людства, чекає у темряві на просвічення та очищення. В простертих руках він тримає рушник, щоб прийняти Божі ласки.
Архітектура й стіни символізують Христову Церкву, яка є видимою спільнотою всіх віруючих. Хто шукає правди, той може знайти Христа й наглядно бачити Його у навчанні Церкви та у відданому житті вірних.
Тропар, глас 8: Благословен єси, Христе Боже наш, що премудрими рибаків явив, зіславши їм Духа Святого, і ними уловив вселенну. Чоловіколюбче, слава тобі.
Кондак, глас 8: Коли ти, зійшовши, язики змішав, розділив ти народи, Всевишній. Коли ж вогненні язики ти роздавав, у з'єднання всіх ти призвав. І одноголосно славимо Пресвятого Духа.
Діяння святих апостолів 2, 1-11
В ті дні, коли настав день Пятдесятниці, всі апостоли були однодушно вкупі. Аж ось зненацька залунав із неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. і з'явились їм поділені, мов вогонь, язики, і сіли на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм говорити. Були ж у Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. І як зчинився той шум, зійшлася сила народу і збентежилася, бо кожний чув, що вони говорили його мовою. І дивувалися всі, і чудувалися кажучи один до одного: Хіба ось всі, що говорять, це не галилеяни? Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії і мешканці Месопотамії, Юдеї й Кападокії, Понту й Азії, Фригії й Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що прибули, юдеї і проселіти, крітяни й араби, як ми їх чуємо, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі!?
Євангеліє від Івана 7, 37-52; 8, 12
Останнього великого дня свята стояв Ісус і кликав на весь голос: Коли хто спраглий, нехай прийде до Мене і п'є! Хто вірує в Мене, як каже Писання: Ріки води живої потечуть із нутра його. Так Він говорив про Духа, що мали прийняти ті, які увірували в Нього. Бо не прийшов був ще Дух Святий, тому що Ісус не був ще прославлений. Деякі з народу, чуючи ті слова, казали: Він справді пророк. Інші говорили: Він - Христос. Ще інші мовили: Чи Христос прийде з Галилеї? Хіба не сказано в Писанні, що Христос має прийти з роду Давида, з села Вифлеєму, звідки був Давид? І виник роздор через Нього серед народу. Деякі хотіли Його схопити, та ніхто не наклав на Нього рук. Вернулись слуги до первосвящеників та фарисеїв, і ті їх питають: Чому ви Його не привели? Слуги відповіли: Ніколи чоловік не говорив так, як Цей чоловік говорить. Фарисеї казали: Чи й ви дали себе звести? Невже хто зі старшини або фарисеїв увірував у Нього? Та проклятий народ, що не знає закону! Озвавсь до них Никодим, що приходив до Нього вночі, один із них: Хіба закон наш судить чоловіка, не вислухавши його спершу і не довідавшись, що він робить? Ті йому у відповідь сказали: Чи й ти з Галилеї? Розсліди і побачиш: з Галилеї пророки не приходять. І знову говорив до них Ісус, кажучи: Я - світло світу. Хто йде за Мною, не буде ходити в темряві, а матиме світло життя.
Слава Ісусу Христу! Великий і урочистий сьогодні празник! Про це свідчать храми і домівки, прикрашені квітами і зеленню. Про це говорять і чудові, повні незрівнянної краси, церковні піснеспіви, як, і проходячи через наші душі, нестримно линуть до Неба. П'ятдесятого дня після Свого славного воскресіння Господь, згідно своєї обітниці, зіслав Духа Святого на учеників і апостолів і на всіх, що через їхнє слово увірували в Христа.
У день П'ятидесятниці була утверджена навіки Церква Христова, утверджена не силами людськими, а силою і діянням Духа Святого. Святий Дух є тим «вічним вогнем», що підтримує і скріплює Христову Церкву.
Підтвердження цього читаємо у Євангелії. Апостоли перед Зісланням Святого Духа були боягузами, повні блудів і багато не розуміли з наук Христа. Самі вони говорили: «Не розуміємо, що Він говорить» (Ів. 16.18). Так як вогонь очищує і пожирає, Святий Дух знищив через свою ласку в серцях апостолів решту гріхів, випалив вогнем любові, зробив їх чистими і святими. Святий Дух скріпив і просвітив їх розум до того степеня, що хоч були цілком неграмотні, дістали велике знання всіх Христових правд. Вони, що мали слабу і боязливу волю, що зі страху покинули Ісуса в Оливному Городі та повтікали, стали безстрашними. Святий Дух наповнив їх такою любов'ю до Христа, що ніяка сила ворогів не могла її згасити. Тепер нікого не боялися, навіть і смерті. Вони явно-славно проповідували Христову науку.
В день Зіслання Святого Духа, після проповіді святого Апостола Петра, каже Святе Письмо, що 3000 людей навернулося і зажадали хрещення, тому і цей день ми називаємо днем народження Христової Церкви.
Християнство росло і ширилося, розвиваючись у світі великою хвилею. Проповідь Євангелія перелетіла від Єрусалиму до Риму. Новозавітній Сіон з радістю міг відкрити очі свої і побачити як прийшли до нього, наче богосяйні світила, від заходу і сходу, від півдня і півночі його діти, благословляючи Христа навіки. З людей, які увірували в Ісуса Христа, апостоли по різних місцях засновували громади і називали їх церквами. Вірні постійно перебували в навчанні апостолів, у молитовному спілкуванні та в ламанні хліба (Ді. 2.42). Апостоли переконували їх дотримуватися єднання духу, жити в союзі і мирі, повчаючи їх, що всі вони становлять одне тіло Господа Ісуса, мають одного Господа, одну віру, одне хрещення (Єф. 4.3-4) і всі від одного хліба причащаються (1 Кор 10.17).
Свої права і обов'язки апостоли передали єпископам та підлеглим їм священикам і дияконам, ті самі права і обов'язки, які дав їм Ісус Христос, а саме: навчати людей істинної віри, духовно ними керувати, відправляти таїнства і провадити до вічного царства, до Неба.
Таким чином апостоли утвердили на землі Церкву, засновану Самим Ісусом Христом. Апостоли ніколи не приписували заснування Церкви ні собі, ні комусь іншому, а завжди вчили про її божественне походження. Апостол Павло говорить пастирям єфеським: «Будьте уважні до себе та всього стада, в якому Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасти Церкву Божу, що її Він придбав кров'ю власною» (Ді. 20.28). Як говорить цей же апостол, Сам Ісус Христос настановив одних апостолами, інших пророками, ще інших євангелистами, пастирями і вчителями (Єф. 4.11). З наведених місць Слова Божого ясно можна бачити, що апостоли вчили про Божественне походження Церкви.
Майже дві тисячі років живе Церква Божа на землі. Багато буревіїв пронеслося над нею за цей час, і вона пережила їх. Приходили і зникали народи, мінялися держави на землі, а церква залишалася. Вона бачила дні величі народів і переживала з ними скорботні часи недолі. Від деяких колись великих держав не лишилося нічого, а Церква перебуває все такою ж, в основі своєї незмінності. Вона ісповідує того ж самого Триєдиного Бога, проповідує спасення від Нього, милосердям Його втішає і закликає до Нього всі народи, як до вічного пристановища у всі часи.
Ще в давні часи свого заснування Церква витерпіла багато скорбот від язичників і євреїв. Вона горіла в полум'ї жорстоких переслідувань, спростовувала напади язичеської мудрості, спиняла хвилі єретичних вигадок.
Багато століть тому, за часів блаженного Августина, після того, як римляни зазнали ганебної поразки від поган, декому здавалося, що Церква вимирає. Але вона зміцніла для дальшого життя. І цю свою мудрість та надприродність вона доводила не раз. Спочатку їй докоряли за недавність її виникнення, потім за мниму її застарілість, але вона живе і є вічно юна.
Чудесним, незрівняним і насправді Божественним є те, що Церква Христова незмінно продовжує існувати, як та повноводна ріка благодатного життя, що тече по пустинях людських шукань, по лісах і хащах наших пристрастей, серед гірських ущелин, де іноді тужить бентежне сумління людини. І добре тому, хто пливе цією рікою, - йому не страшні земні спокуси і бурі. Хто з вірою пливе рікою життя в Христовій Церкві, той досягне тихого пристановища, де стомленого пришельця землі чекає радість і спокій в оселі Отця Небесного.
Дорогі у Христі брати і сестри, цю Церкву ми отримали у спадщину від Ісуса Христа, Який заснував її, від Духа Святого який просвічує і провадить її, від апостолів, від Отців і Вчителів Церкви, від побожних і Христолюбивих батьків наших. Велика це спадщина, великий цей скарб ми наслідували. Але, застановімося, що далі? Спадщина не завжди забезпечує від банкрутства. Спадщину можна згубити, її можна легко проїсти й погуляти та залишитися з нічим. Спадщина, таким чином, - це не лише честь і слава, це й відповідальність та певний обов'язок і велика праця.
Дорогі брати і сестри! Сьогоднішній день, день Зіслання Святого Духа, день народження Церкви - нехай стане для нас днем глибокого усвідомлення, як нашої відповідальності за отримане, так і сили, і вартості того, що отримали від Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.
о. Василь Брегін
"Сівач", травень 2010 Ч. 5 (128) рік 12
Святий Дух невпинно повіває чудовим запахом - приємним, солодким і незрозумілим для людського роду. Але хто пізнав цю втіху Духа та Його насолоди, крім тих, що удостоїлись, аби Він вселився в них? Святий Дух вселяється в душі, які каються не інакше, як після багатьох трудів. Чимало подібного бачимо і в світі. Дорогоцінні камені, наприклад, не здобуваються інакше, як тільки з великим трудом. Шукаючи того Духа, святі знайшли Його, і Він є правдивою многоцінною перлиною, про яку згадує Євангеліє (Мт. 13:45-46) в притчі про купця, що шукав справжню коштовність, а знайшовши, пішов, продав усе й купив її. Присутність Духа засвідчує й інша притча про скарб, захований в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає те, що має, і купує те поле (Мт. 13:44). Нікого так не випробовують спокуси, як тих, що отримали Святого Духа. І наш Господь, коли на Нього після хрещення зійшов Святий Дух у вигляді голуба, був ведений Духом у пустиню, де диявол спокушував Його усіма своїми спокусами, але нічого не зміг Йому вдіяти, як і пишеться про це в Євангелії від Луки: "І закінчивши всі спокуси, диявол відійшов від Нього до якогось часу" (Лк. 4:13). Господь же Ісус повернувся до Галилеї в силі Духа. Так і всіх, хто прийняв Духа і хто бореться та перемагає, Святий Дух скріплює й подає силу перемагати кожну спокусу.
Серафим, якого бачив пророк Єзекиїл (Єз. 1:4-9), є образом вірних душ, що намагаються досягнути досконалості. Він мав шість крил, всіяних очима. Мав також чотири обличчя, які дивилися на чотири боки: одне обличчя подібне до обличчя людини, друге обличчя подібне до тельця, третє - до лева, четверте - до орла. Перше обличчя Серафима (з людським обличчям) означає вірних, які, живучи у світі, зберігають заповіді, на них покладені. Якщо хтось з них вступить до монашества, то він стає подібним до обличчя тельця, тому що несе важкі труди у виконуванні монаших правил та здійснює більші тілесні подвиги. Хто, удосконалившись в приписах спільного життя, переходить до усамітнення і вступає у боротьбу з невидимими демонами, той уподібнюється до вигляду лева - царя диких звірів. Коли ж переможе він невидимих ворогів, опанує пристрасті й підкорить їх собі, тоді буде підхоплений вгору Святим Духом і побачить Божі видіння. Тут уподібниться до обличчя орла: його розум тоді буде бачити все, що може статися з ним із шістьох сторін, тим самим нагадуючи шестикрилого Серафима з численними очима. Так він цілковито стане духовним Серафимом й успадкує вічне блаженство.
Чистота, безперервний і незмінний спокій, повне милосердя та інші прекрасні чесноти, котрі вінчаються благословенням, є заповідями Божими. Намагайтесь сповнити ці веління Духа, якими оживляються ваші душі і за посередництвом яких приймете ви Господа: вони ж є безпечним шляхом...
Із творів Св. Антонія Великого
Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону Зіслання Св. Духа.
Джерела:
Департамент інформації УГКЦ
Воїни Христа Царя
Воїни Христа Царя
