01.01.2011р.Б. / АНОНС. Акція «Свободу політв`язням!»

Акція "Свободу політв'язням!" відбудеться 7 лютого о 16:00

Адреса: вул. Володимирська, 15, будівля УМВС

Наша країна стає поліцейською державою, в якій будь-яке слово проти влади, перетворюється на масові арешти всіх, хто любить свою країну.

Після того, як невідомі підірвали пам'ятник Сталіну в Запоріжжі було заарештовано багато націоналістів, серед яких, крім "тризубівців", і члени партії "Свобода", і позапартійні особи. Переслідують всіх: журналістів, підприємців, юристів, блогерів, активістів різних політичних партій та організацій.

Законом України не забороняється любити свою державу і вільно жити на своїй землі, кордони якої визначені Конституцією України.

Учасники акції покажуть, що хочуть жити в Україні без Сталіна.

Наші вимоги:

1. Припинити переслідувати патріотів

2. Звільнити всіх політв'язнів

3. Відправити у відставку міністра внутрішніх справ Могильова

Не будь байдужим!

Наступним можеш бути ти!

Контактна інформація:

(099) 369-50-76, (050) 740-17-15

Ел.адреси: centre-katyan@ukr.net, smirnovaulya@gmail.com

ЗВЕРНЕННЯ ГОЛОВНОГО КАПЕЛАНА ВО "ТРИЗУБ" ІМ. С.БАНДЕРИ ОТЦЯ ПЕТРА БУРАКА ДО РЕПРЕСОВАНИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

Джерело:

БАНДЕРІВЕЦЬ

31.01.2011р. Б. / Прихожанки Храму св. Вмц. Катерини в Чернігові моляться за арештованих «тризубівців»

Прихожанки Храму св. Вмц. Катерини в Чернігові завжди проявляли свою громадянську активність. І не могли вони залишитися байдужими, коли дізналися про те, що за надуманими звинуваченням в країні почались масові арешти і затримання патріотично налаштованої молоді, численні порушення Конституції і законодавства по відношенню до затриманих.

Бажаючи підтримати і самих затриманих членів “Тризубу” імені Степана Бандери, і їхні родини, прихожанки моляться за них. Жінки у своїх щоденних молитвах згадують як своїх близьких людей тих, кого зараз переслідують тільки за те, що вони намагаються бути українцями в Україні.

Прес-служба ВО "Жіноча Січ"

Джерело:

ЖІНОЧА СІЧ

Генеральному прокурору України В. Пшонці

Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Н. Карпачовій

Заява адвоката

Високоповажні адресати цієї заяви!

Разом з нею направляю Вам Звернення Лабайчука Василя Івановича, який наразі примусово утримується в Ізоляторі тимчасового тримання в м. Запоріжжя за адресою вул. Верхня, 2.

В. Лабайчук був фактично викрадений зі свого села Красносільці Збаразького району Тернопільської області 9 січня 2011 року. Невідомі особи протизаконно позбавили його волі й утримували у такому стані понад добу. Лише 11 січня 2011 року було складено протокол, де записано, що затримання відбулося в м. Івано-Франківську.

Нижче підпису В. Лабайчука в протоколі затримання особа, яка склала протокол, протизаконно додрукувала такий текст: «Про затримання Лабайчука В.І. затриманий просив нікого не повідомляти»

19 січня 2011 р Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2011 р. про обрання запобіжного заходу Лабайчуку Василю Івановичу було обрано – тримання під вартою. Це відбулося без присутності як самого В. Лабайчука, так і його адвоката.

З 9 по 24 січня 2011 року В. Лабайчука утримували в жахливих умовах різних приміщень МВС у містах: Збаражі, Тернополя, Івано-Франківська, Запоріжжя.

Зокрема, він був позбавлений білизни, предметів особистої гігієни, і їжу отримував не кожного дня.

У провину В. Лабайчуку ставлять таке:

«Своими действиями Лабайчук В.И. совершил преступление, предусмотренное ч.2 ст. 296 УК Украины – хулиганство, то есть грубое нарушение общественного порядка по мотивам явного неуважения к обществу, сопровождаемое особой дерзостью, совершенное группой лиц».

Насправді, як свідчать матеріали справи, В. Лабайчук зафіксував на відеокамеру момент, коли патріотично налаштовані молоді люди на знак протесту проти протизаконної пропаганди сталінізму в України здійснили політичну акцію спиляння голови бюсту кривавого диктатора Сталіна, що його всупереч чинному в Україні законодавству та нормам суспільної моралі встановлено в подвір’ї Запорізького обкому КПУ.

Разом з цим В. Лабайчука двічі доправляли до приміщення СБУ в Запоріжжя, особи, з числа працівників СБУ, допитували В. Лабайчука, намагаючись отримати відомості його причетності до якихось міфологічних «терактів». При цьому до нього застосовувалося психічне та фізичне насильство: залякування, спричинення фізичного болю шляхом занадто щільного замкнення наручників, заламування рук, залишення в позі, яка спричиняє біль на тривалий час, образи та моральні приниження тощо.

Спеціальною постановою одного з заступників Міністра ВС України для розслідування факту відпилу голови бюсту кривавого диктатора Сталіна 13 січня 2011 року була створена спеціальна слідча група, до якої увійшли досвідчені фахівці з Києва, Івано-Франківська, Запоріжжя. Вмотивовано, це було «необхідністю проведення у короткий строк великого обсягу слідчих дій».

На мою думку та на думку численних фахівців криміналістів, те, що вчинила патріотична молодь, не заслуговує на кваліфікацію «хуліганство, вчинене групою осіб». Є очевидним, що протизаконною є саме пропаганда сталінізму.

З цього огляду, не можу не погодитись з висловом Президента В. Януковича з цього приводу, який був зроблений в ході спільної прес-конференції президента України з прем'єр-міністром Канади Стівеном Гарпером 25 жовтня 2010 року. «Ми завжди засуджуватимемо той режим сталінський, який в ті роки скоїв цей злочин», - сказав В. Янукович.

Нагадаю, що хуліганство – злочин проти громадського порядку. Громадський порядок встановлюється законами, суспільною згодою та культурними традиціями.

Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» засуджує сталінізм, як злочин, те ж саме робить публічно перша особа держави – президент. Молоді патріоти постають проти пропаганди злочину, але їм намагаються інкримінувати «хуліганство» й до вироку суду кидають за ґрати, ніби якихось небезпечних злочинців.

Де ж тут логіка?

Можливо, молоді люди спричинили якусь шкоду майну КПУ, але поміщення їх за ґрати, катування, є неприйнятними з кожного огляду.

Насправді це виглядає як покарання за політичні переконання, а отже - як політичні репресії.

Прошу високоповажних адресатів цієї заяви в межах закону та власної компетенції здійснити зусилля з метою припинити протизаконні дії проти В. Лабайчука та інших осіб, причетних до акції спиляння голови бюсту Сталіна.

В першу чергу прошу звільнення цих людей з-за ґрат.

Додаток: Звернення В. Лабайчука

З повагою, - Віктор Ніказаков, адвокат, захисник В. Лабайчука

29.01.2011

Джерело:

ЖІНОЧА СІЧ

26.01.2011р. Б. / УКРАЇНА ПРОТИ УКРАЇНЦІВ?

Іще зовсім недавно вкотре було піднято із примусового забуття до усвідомлення громадськості спогад про репресії радянської окупаційної влади проти українських студентів – так званий «Процес 59-ти». І чи міг хтось припустити, що після 1991 ситуація може повторитися знову? Що українські студенти, прихильники, захисники, носії, виразники, утверджувачі всього християнського, українського, національного та націоналістичного знову стануть «неугодними», «неблагонадійними» чи ще там якимись «не такими», неправильними. І що їх знову арештовуватимуть за якимись поспіхом прилатаними і абсолютно абсурдними звинуваченнями, кидатимуть до в’язниці без жодних на те підстав чи бодай адекватних пояснень?

На жаль, саме така ситуація склалася сьогодні, у 2011, на ювілейному, 20-му році незалежності України. У розпалі нового витка боротьби з українським націоналізмом (а треба розуміти з усім українським назагал), що проявився у репресіях проти ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери, до тюрми знову потрапили найкращі, найактивніші, найсвідоміші, не мовчуни, ті, кому не притаманний стадний інстинкт, кому матеріальне корито не засліпило духовної дороги до Бога. Серед них – і студенти.

Ігор Загребельний – наддніпрянець, полтавчанин, студент правдиво український, активний член «Тризуба», один з тих, хто складає його інтелектуальне ядро. Бо з маси знань, культурних і духовних надбань нації зумів скристалізувати свій власний світогляд – світогляд принципового та активного члена суспільства, і то суспільства християнського, світогляд людини мислячої та аналізуючої, світогляд воїна духу, світогляд людини одної думки, світогляд українського націоналіста. Сьогодні Ігор Загребельний – у в’язниці. Бо завжди змагав – словом і ділом – за Україну.

Маючи неабиякий дар публіциста, чітко орієнтуючись і видимих та прихованих політичних течіях сьогодення, аналізуючи та полемізуючи, він систематично піднімає до широкого загалу проблематику українського національного державотворення. Читаючій публіці добре відомі його виважені, розумні, глибокі, оперті на незаперечні факти та вдало цитовані, цікаво задумані і майстерно виконані статті різноманітної державотворчої тематики, систематично друковані на Інтернет-сайті «Бандерівець». Це він допомагає розвінчувати міф про «благородних воїнів-визволителів», показуючи очима безпосередніх учасників жорстоку реальність та гірку правду («Залишки азійства у нашій крові, або Роздуми з нагоди «Дня Пабєди»), це він ґрунтовно досліджує історію націоналістичного руху, розглядаючи факти та процеси крізь призму часу та національно-екзистенціальну методологію оцінки явищ об’єктивної дійсності, аналізує, виокремлюючи здорові процеси у націоналістичному русі та застерігаючи перед певними ідеологічними відхиленнями, що неодмінно зведуть на манівці («Духовенство УГКЦ і збройне націоналістичне підпілля в умовах радянської окупації (1944-1946 рр.)», «Про проблеми «теж-націоналістів» та перспективи відродження націоналістичного руху», «Ірраціоналізм, волюнтаризм, романтизм як філософські основи ідеології українського націоналізму», «Апеляція до підсвідомості в теорії і практиці українського націоналізму»). Паралельно вельми вмотивовано розглядає і ширший геополітичних розклад сил та роль і місце України у сучасних процесах («Велика шахівниця не за Бжезинським, або ж про сенс сучасних історичних процесів»).

Не могли оминути увагу студента і проблеми сучасної вищої школи: перепустивши деякі особливості сучасної гуманітаристики через власне бачення та світогляд, Ігор Загребельний констатує, що їй значною мірою притаманні ще старі імперські ознаки, ознаки системи, що створена будувати імперію. Показуючи проблему в розвитку, небезпідставно робить висновок, що рівень духовності нерозривно пов’язаний зі станом гуманітарної науки, яка сьогодні значно плебеїзована («Інкубатор високоосвічених дебілів: штрихи до портрету вищої школи»). І хай читача не насторожують гострі і дещо незвичні неугодовські заголовки – автор добре знає особливості та завдання публіцистики, а що проблема дійсно надзвичайно важлива, то й вирішувати її треба не еволюційно, а академічно радикально. Подібно чітко й однозначно викриваються антиукраїнські тези в інших полемічних статтях («Маразм чи спланована провокація?», «Чому чорне не є білим»).

Окрему тематику, навіть наважуся сказати улюблену, в якій Ігор Загребельний чудово орієнтується і до якої відчувається певний пієтет, складає християнська проблематика. Утвердження необхідності підпорядкування усіх сфер життя сучасної людини та суспільства правдивому християнству, застереження перед різноманітними абераціями чи відвертими антихристиянськими проявами чи процесами вписуються у все ту ж націоналістичну філософію мислення: «Бог. Україна. Свобода». І саме в такій послідовності. Такі думки звучать практично в кожному матеріалі, тож свідомо не називаю їх, як і не даю широкого цитування уже згаданих статей – сподіваюся, що той, хто зацікавився окресленою полемікою та аналітикою, сам прочитає авторські напрацювання.

То за що українця Ігоря Загребельного та багатьох його побратимів й однодумців тримають за ґратами і хочуть судити іменем України? З якою метою започатковано репресії проти українського націоналізму загалом? Питання ці не риторичні – на них є відповіді.

І ви їх знаєте!

Іван ХРІН

Джерело:

БАНДЕРІВЕЦЬ

Додатковий матеріал до статті читайте на сайті "Радіо Свобода"

25.01.2011р. Б. / РОСТИСЛАВ ВИНАР:«Я ЗРОЗУМІВ, ЩО СТАЛІН У НИХ ВВАЖАЄТЬСЯ ГЕРОЄМ УКРАЇНИ»

Що відбувається із затриманими «тризубівцями» по той бік ґрат — розповідає «терорист» Ростислав Винар.

Схоже, що виключення України з категорії вільних країн у рейтингу американської неурядової організації Freedom House анітрохи не хвилює українську владу. Оскільки саме в ці дні відбувалися масові затримання активістів Всеукраїнської організації «Тризуб» ім. Степана Бандери. Загалом за ґратами опинилися півтора десятка осіб, чиє місцезнаходження і доля залишалися невідомими декілька днів. Хірург із Дніпродзержинська, ветеран «Тризуба» Ростислав Винар був одним із них. На допитах у нього детально розпитували про «Тризуб», про зустріч зі Славою Стецько і про те, як він ставиться до Сталіна. Одним словом, методи роботи правоохоронних органів аж надто нагадують методи роботи радянського КДБ. Цікаво, це такий тип мислення виконавців чи їм це хтось нав’язує? Зрозуміло, що нездорова атмосфера в країні нагнітається штучно. Влада навмисно розколює суспільство, примушує його радикалізуватися, тим самим відволікаючи увагу від серйозних соціально-економічних проблем. Про наслідки, на жаль, ніхто не замислюється, а вони можуть бути найгіршими.

Детальніше про методи роботи правоохоронних органів і про діяльність «Тризуба» ми говоримо з Ростиславом ВИНАРОМ.

— Пане Ростиславе, після вибуху в Запоріжжі в українських ЗМІ з’явилися повідомлення про затримання «тризубівців», а потім про їхнє зникнення. Що відбувалося насправді?

— Новий рік я зустрів із сусідами в Дніпродзержинську, а ввечері вже оперував хворих. П’ятого січня поїхав до своєї мами у Львів, оскільки через кілька днів виповнювалися роковини з дня смерті батька. На Святвечір ми зібралися в сімейному колі — старший син, брат, мама. Згодом до мене зателефонував товариш із Тернополя і запросив разом відсвяткувати Різдво, тому вранці я сів на автобус і поїхав. Гостив там цілий день, зустрівся з «тризубівцями» Андрієм Стемпицьким і Дмитром Ярошем. Увечері ми на машині вирушили в одне з сіл Івано-Франківської області, де я й переночував у Андрія. Наступного дня зібрався повернутися у Львів до мами, але на автобусній зупинці мене затримали люди в цивільному. Причому досить грубо.

— Вони представилися?

— Документів ніхто не пред’являв. Поклали на землю обличчям у брудний сніг, наділи наручники. Чесно кажучи, раніше я ніколи таким чином не спілкувався з міліцією. Все відбулося дуже швидко, почув лише: «Тримай сумку, в нього там зброя!». Привезли до Рогатинського РВВС, а в сумці нічого немає, окрім гаманця і засобів гігієни. Пояснив, хто я такий і куди їду, запитав — чи можна йти, але вони не відпустили. Потім привезли ще трьох «тризубівців». Одягли на голову якусь непрозору панчоху чи шапочку. І з криком: «Голову вниз, бігом!» посадили в автомобіль для перевезення ув’язнених. Привезли в обласне Управління МВС в Івано-Франківську. Ознайомили з постановою слідчого, з якої я зрозумів, що мене затримали як підозрюваного в підпалі виборчого штабу В. Януковича в місті Галичі, який стався понад рік тому під час президентської кампанії. Я сказав, що це повна нісенітниця, оскільки в Галичі ніколи не був, а 20 грудня 2009 року перебував у Львові біля вмираючого батька, що можуть підтвердити мої родичі. Незважаючи на це, мені заявили, що мають право затримати мене на 72 години, тобто на три доби. Привезли в Надвірнянський ІТУ і помістили в камеру разом із вбивцями та грабіжниками. Я не звик перебирати, але те, чим годували,— якийсь гороховий суп-пюре — їсти було просто неможливо. І потім, окрім важких умов перебування, моральна атмосфера — зранку «обличчям до стіни, руки за спину, не обертатися, не дивитися, голову вниз». Пригнічувала думка про те, що моя 73-річна мати не знає, де я. Мені пообіцяли, що її сповістять, але так і не сповістили, а мобільні телефони вилучили.

— Не розумію, яке відношення все це має до вибуху в Запоріжжі?

— Наступного дня я зустрівся з двома слідчими із Запорізького обласного управління СБУ, які прибули до Івано-Франківська. Вели вони себе жахливо, розмовляли як з кримінальним злочинцем, запитували, яка у мене «клікуха», але обороти зменшили, можливо, дізнавшись, що я хірург. Із поставлених запитань зрозумів, що їх цікавить діяльність «Тризуба». Я пояснював, що відійшов від активної діяльності, що в мене в організації були чисто представницькі функції. Перш за все, їх цікавила зброя і боєприпаси. Пізніше я бачив по телебаченню, що нібито в «тризубівців» знайшли цілий арсенал. Але у нас ніколи не було кримінальних моментів, пов’язаних зі зброєю. Будь-яка людина, яка хоч щось має в голові, не триматиме її в домі. Потім нас повезли на медичне обстеження в лікарню.

— Навіщо?

— Не знаю. Можливо, готували до СІЗО. Нам нічого не пояснювали. На мої запитання, куди і навіщо везуть і що буде далі, була одна відповідь: «Що начальство скаже, то й буде!». Наступну ніч ми провели в обласному Управлінні СБУ. Годинника не було, і в камері було важко зрозуміти, день зараз чи ніч. Мені чулися якісь крики, голос здавався знайомим, але боюсь помилитися. Тим часом, як я пізніше дізнався, в моїй дніпродзержинській квартирі провели обшук. Прийшли люди з болгаркою і зварювальним апаратом, але сусіди, яким я залишив ключа, відкрили двері. Під час обшуку були вилучені диски з комп’ютера, особисті речі, література. Забрали навіть ксерокопію львівського видання 1933 року, де повідомлялося про трагічну загибель мого діда — колишнього полковника Української галицької армії. Навіщо вона їм знадобилася — не знаю. Не знайшов я й кепку гірських стрільців бундесверу, яку мені подарували друзі. Дванадцятого січня нас повезли до Запоріжжя. У львівський аеропорт шістьох членів «Тризуба» доставили цілою колоною. Чартерним рейсом із Запоріжжя за нами спеціально пригнали літак. Поводилися як з терористами: руки за спину, перший пішов, другий пішов! Зайшов якийсь підполковник і сказав: «Ми будемо поводитись з вами так, як ви поводилися з жителями міста Запоріжжя. Виходило, що нашу провину доведено, хоча навіть звинувачення не пред’явили. А в Запоріжжі взагалі «Мапет-шоу» влаштували. По дві людини посадили в автомобіль, попереду колони даїшники, позаду — автобус з омоновцями. Привезли, здається, в міське управління МВС. Викликали поодинці на допит, а решта сиділи на холоді й чекали. Мені здалося, що я очікував понад вісім годин.

— У ролі кого вас доставили в Запоріжжя?

— Важко сказати, тому що жодних постанов на руки особисто я не отримав. Крім того, що мене затримали за підозрою у підпалі дверей штабу Януковича в місті Галичі. У кабінеті, куди мене привели, була купа людей у формі й у цивільному. Вони розпитували про участь у діяльності «Тризуба». А потім раптом запитують: «А як ви ставитися до Сталіна?». Я відповідаю: «Як я можу ставитися до людини, яка знищила вісім-дев’ять мільйонів українців?». Ці слова були зустрінуті з таким обуренням! Мовляв, що ти тут розповідаєш, хто, де і коли знищував? «А Голодомор?», — кажу їм. Тут мені почали пояснювати, що тоді всі народи в Радянському Союзі жили дружно. Голод був, але він був скрізь, а не лише в Україні, й не слід тут байки розповідати. Я зрозумів, що Сталін у них вважається Героєм України. І це мені розповідають люди з тризубами на погонах. Сиджу і думаю: я з 1990 року за цю державу боровся, присвятив цьому життя, здоров’я. Під час ГКЧП очолював міську організацію УРП. І на 20-му році існування цієї держави чую, що Сталін для них — герой. Далі мене почали запитувати, що такого я накоїв у Дніпропетровську?

— Невже і в Дніпропетровську щось підірвали чи підпалили?

— У ніч на 13-е приїхали троє співробітників Дніпропетровського обласного УВС і забрали мене. Не знаю чому, але з їхнього боку ставлення до мене було дуже коректним. Сказали, що нічого пхати в кишені не будуть — просто у них є деякі запитання. Я вперше за чотири дні розслабився, було відчуття, що їду додому. В обласному управлінні на вулиці Червоній по-людськи запропонували чаю і склали новий протокол про затримання. Адже термін першого давно закінчився. Потім відвезли в ІТУ, від якого залишилися найжахливіші враження, хоча мене помістили в камеру лише на чотирьох осіб. Вранці в сусіда по камері побачив покусану шию — пояснили, що це клопи. Виявляється, мені пощастило, тому що в інших камерах може бути й по десять чоловік. Потім приїхав конвой. В обласному управлінні слідчий повідомила, що мене підозрюють у вбивстві бізнесмена В.Брагінського, про якого я ніколи не чув. Цей підприємець загинув у Дніпропетровську в результаті вибуху бомби 13 жовтня 2009 року. Слідчому я сказав, що історія вже перетворюється на фарс. Мене довго розпитували про те, в яких організаціях і партіях я перебував, чи зустрічався з покійною Славою Стецько. Але яке це відношення має до вбивства дніпропетровського бізнесмена — ніяк не зрозумію. Нарешті мене звільнили під підписку про невиїзд. Слідчий навіть запропонував сто гривень на дорогу. Від грошей я відмовився, хоча після вилучення речей в Івано-Франківській області залишився без копійки. Коли вийшов на вулицю в брудних джинсах, неголений і без шнурків, я — хірург вищої категорії з 20-річним стажем, відчув себе справжнім бомжем. Слава Богу, за мною приїхали друзі і відвезли додому до Дніпродзержинська.

— Лівоохоронні органи зробили вашу організацію відомою, і не виключено, що тепер нею лякатимуть людей. Чим насправді є ВО «Тризуб» ім. С.Бандери?

— Ця організація була створена за ініціативою доцента Дрогобицького педінституту Василя Іванишина ще 1993 року. У «Тризуба», який є організацією орденського типу, було кілька напрямів роботи. Зокрема, виховання молоді та пропаганда національної ідеї серед українців. Ми вважаємо, що в Україні повинна з’явитися національна держава, в якій народ зможе впливати на владу. Однак про озброєні методи не йдеться, оскільки це може призвести до загибелі Української держави. Ми це прекрасно розуміємо, хоча з нас зараз хочуть зробити терористів.

Вадим РИЖКОВ,

«День», Дніпропетровськ

Джерела:

БАНДЕРІВЕЦЬ

25.01.2011р. Б. / Догналіти -- агенти МП?!

Давно думав, що група Догнала організована спеціально з метою ослабити УГКЦ.

Але ніколи не припускав, що так скоро спливе, хто і навіщо їх організовував.

Отже Кирил Фролов дає таку характеристику групи Догнала:

""Підгорецький синод" - організація греко-католиків, які неприймають русофобію офіційної УГКЦ і вважають, що Росія і Україна повинні спільно протистояти секулярному проекту ЄС.: є "інша Галіція", що пам'ятає про талергофську трагедію, вшановує пам'ять великих москвофілів- о. Івана Наумовича, А. Добрянського, Д. Зубрицького і інших."

Ось воно - це виявляється дійсно група нових москвофілів.

Зрозуміло, що самі по собі такі групи ні в Галичині, ні в Закарпатті не з’являються.

Ось наприклад що пишуть так звані русини нагороджувані і спонсоровані Москвою:

"РУСИНСЬКЕ ПОЗДОРОВЛЕННЯ ПАТРІАРХОВІ МОСКОВСЬКОМУ І ВСІЯ РУСІ КИРІЛУ, З НАГОДИ СВЯТА РІЗДВА І НОВОГО РОКУ ГОЛІВ ВСЕСВІТНЬОГО І ЄВРОПЕЙСЬКОГО КОНГРЕСІВ ПІДКАРПАТСЬКИХ РУСИНІВ І СОЙМУ ПІДКАРПАТСЬКИХ РУСИНІВ В.ДЖУГАНА, В. МІКУЛІНА І ПРОТ. ДИМИТРІЯ СИДОРА.

Ваше Святійшество!

У ці радісні дні для всієї Святої Русі прийміть наше РУСИНСЬКЕ вітання зі святом Різдва Христова, Церковного Новоліття і БОГОЯВЛЕННЯ!

Ви недавно побували з пастирським візитом на території Древньої Русі, в граді Києві, який повинен був стати «матір'ю міст росіян». Адже сюди попрямували і апостольські плоди свв. Кирила і Методія з раніше (на 130 років) просвічених Болгарії і Карпатської Русі, які стали справжньою ланкою від Візантії, як 2-го Риму, до Древньої Русі і Третього Риму!

І як Павлова наполегливість і працьовитість апостола слов'ян Кирила, зазвучала там Ваша натхненна проповідь про духовну єдність трьох гілок православних русинів від Карпат до Камчатки. А в цей час молилася з Вашим Святійшеством і четверта частина Русскава Міра - Карпатська Русь, навмисно піддана Австрією геноциду в 1914 році в Таллергофі, ганебно забута радянськими і нинішніми українськими «ученими», але яка дивовижно зберегла свою древню русскість і святе Православ'я (у процентному відношенні) більш ніж перші три, на сьогодні до того ще і розділені.

Як русини з-під Карпат при Володимирі підкорили полян-киян написаним словом, так здійснилося диво, коли Ваше слово підкорило серця сьогоднішніх киян і надихнуло наших православних русинів. Причому, русинів всіх, і тієї частини русинів, яка виявилася «силою влади Австро-Угорщини» в духовному підпорядкуванні Римському престолу, і що зберегла право прямого підпорядкування Риму, не бажаючи і сьогодні підкорятися антирусинському уніатському Львову, який реанімував фашизм.

Ваше Пастирське Першосвятительське слово виявилося настільки дієвим в нашому народі, що навіть наш знайомий уніатський священик-русин вигукнув: «нам би такого папу»!

На спільну радість, Вашими працями ми спостерігаємо зріст авторитету в суспільстві і світі Російської Православної Церкви, сміливістю Вашою, Пастиря всієї Святої Русі - від Чопу до Аляски!

Ваше Святійшество! Русини – достовірно жива частина Русскава Міра!"

Отже, група Догнала - це чергові громадяни «руського мира», що з'явилися в результаті цілеспрямованої політики. В цьому Гліб Коваленко швидше за все не помилився.

Не ростуть же вони самі по собі як гриби. Щоб такі феномени з'явилися потрібні міліони і міліони вливань. На яких, мабуть, поживитися хочеться і псевдо-експертові Фролову.

Який, до речі, в черговий раз довів власну неписьменність повторивши вигадку о. Андрія Новікова про те, що православний Гліб Коваленко - уніат.

Втім, з такими "експертами" і такою політикою соромно вже говорити про свою приналежність до МП.

Не даремно в Інтернеті можна зустріти заклики до патріарха Кирила відмовитися від такого "експерта", забрати у нього всі ордени і регалії - щоб не ганьбив він МП своїм "експертним" " брудом".

У Московській патріархії мене найбільш розстроює(обурює(сторож)) непоінформованість і тупість людей, яких вважають експертами по Україні. Якщо до цього додати їхню патологічну балакучість (відкривають всі секрети) і брехливість (бреше про всіх «чужих»), то гримуча суміш виходить рідкісна. І результатом їхньої діяльності може бути лише велика воронка - як на місці України, так і Росії, як на місці Підгірців, так і Кремля.

Загалом, якщо не можете знайти розумних, то хоча б знайдіть небалакучих!

До речі, зазначимо, К. Фролов ніяк не спробував спростувати по суті першого висновку Г. Коваленко - про те, що МП хоче захопити храми УПЦ КП, залишивши віруючих на вулиці. Як говориться - і після цього хтось там говорить ще про любов? про діалог? Храми - захоплюємо, віруючих - викидаємо. Навіть перевиховати не хочуть!

Мабуть і храми УГКЦ в майбутній союзній державі (а про таке - кожен другий пост в ЖЖ Фролова: вибору в Білорусі і України немає - або гоміки з Євросоюзу, або союзна держава з Росією!) - захоплять на користь групи Догнала, яка приєднається до матері-церкви з Другого Ватикану (Третього Риму). А віруючих - на вулицю. А потім, щоб не заважали, можна і кудись чимдалі.

Загалом, в 2011 році нудно не буде. З такими хуліганами на бочці з порохом нудьгувати не доведеться.

А чи не відправити цього "експерта" місіонерити до ісламських країн Африки? Або до Пакистану?

Там таким хуліганам з сірниками швидко покажуть локальний вибух.

Адже зазначте: він за один день образив релігійні почуття не лише віруючих УПЦ КП і УГКЦ. Він ще і розпалював міжнаціональну ворожнечу! Здається це ще досі злочин? І цей дивак ще є "православним експертом", що хвастає(хвалиться(сторож)) своєю близькістю до Патріарха?

Куди дивиться патріарх?

Юрій Чорноморець

зображення: antydognalivci.blogspot.com

Джерела:

РІСУ

Мандрівники Христа Царя

25.01.2011р. Б. / Папа Бенедикт XVI привітав Блаженнішого Любомира

Вітання Папи Бенедикта XVI Блаженнішому Любомирові з нагоди святкування Його 10-ліття Патріаршого служіння виголошене Апостольським нунцієм в Україні, Архиєпископом Іваном Юрковичем.

«Хочу висловити всю вдячність за Ваше служіння і за Вашу безумовну єдність з наступником Петра, яку Ви засвідчили упродовж років понтифікату слуги Божого Івана Павла ІІ. Кожен період в історії є дуже важливим. Час – це цінний дар, який повинен бути використаний з великою обачністю, з великою відповідальністю. Всі ми знаємо, що кожен момент несе із собою особливу слушність, яка має повну силу лише тоді, коли вживається у відповідний час, у той час, який у біблійній мові називається «Кайрос», час благодаті.

Можна сказати, що служіння Вашого Блаженства в УГКЦ відбулося в особливо важливий час як для Церкви, так і для усієї нації. Останні 10 років міг дозріти увесь духовний скарб, який назбирався під час років переслідувань і могли розцвісти безліч квітів та дозріти численні плоди святості нашої Греко-Католицької Церкви. Можливо, першим і також найбільшим плодом цієї декади був історичний візит слуги Божого папи Івана Павла ІІ в Україну. Саме цього року ми святкуватимемо 10 річницю цієї історичної події, яка залишається однією із перших можливостей для усієї країни. Ідеться про візит, під час якого Святіший Отець не лише зміцнив нас у вірі, але й відкрив нове бачення ролі Вселенської Церкви. Нашою відповідальністю щодо потреб сьогодення є, передусім, заохота, щоб ми невтомно трудилися для розвитку єдності поміж християнами. Мені здається, що ця візія у всі роки супроводжує і надихає Вас, Ваше Блаженство. Впевнений, що сьогодні Великий Папа 20 століття звертає до Вас з вічності погляд особливої прихильності до Нас.

Згодом розпочався період великих ініціатив, які Ви розвиваєте в УГКЦ. Насамперед потрібно згадати про зміцнення церковних структур, які Ви намагалися повною мірою вписати в суспільний контекст України. Ішлося про нелегке завдання, але Ваше Блаженство змогло здійснити його у повній пошані до багатств конфесійної будови України. Як отця і пастиря Церкви, Ваші кроки були продиктовані конкретними потребами людей сьогодення, котрі цілковито відрізняються від минулих історичних періодів. Бажаючи залишитися близько власного стада, ми відкривали із синодальними єпископами нові властивості душпастирського служіння і близькості з тими, котрі шукають власного спасіння в УГКЦ. 10 років Вашого служіння зробили УГКЦ більш присутньою у суспільстві, ще ближчою до потреб людей і відповідальнішою за майбутнє власного народу.

Звичайно, не можу також оминути і інші аспекти Вашого служіння. Хотів би наголосити на Вашій близькості до подій щоденного суспільного життя в Україні.

Багато хто відзначає, що Ваше Блаженство залишається, мабуть, найбільш присутнім ієрархом у засобам масової інформації. Ваші думки, Ваша мудрість і Ваше свідоцтво радикальної євангельської вбогості стали причиною надзвичайної популярності у суспільному українському контексті і заслужено зробили Вас одним із найавторитетніших голосів сьогодення. Ваше Блаженство завжди говорили як пастир Церкви, як людина віри і молитви, що переживає щоденність так, як вона представляється у світлі людського життя. До Ваших слів, завжди переповнених щирою любов’ю і турботою про інших, люди прислуховуються з надзвичайною увагою, тому що в них немає порожньої риторики чи зарозумілості, а є прагнення служити правді та вірі.

Дякуємо Вашому Блаженству також і за це служіння і за урок, що маємо бути завжди конструктивними та уважними членами суспільства, щоб наші слова і дії не ображали нікого, але щоб були постійно наповнені для плідного діалогу задля добра усіх», - Папа Бенедикт XVI.

Разом із Вашим десятиліттям служіння збігаються також мої 7 років служіння як Апостольського нунція в Україні, тому хочу висловити Вашому Блаженству подяку не лише від імені Святого Престолу, але також мою особисту вдячність. Передусім дякую Вам за численні служіння, які Ви здійснюєте для Святого Престолу як радник важливих римських відомостей, як дуже цінний співрозмовник у численній міжнародній зустрічі. Скрізь, де Ви були присутні, залишили слід як мислителя, оратора і людини зі свідоцтвом життя у дусі. Для багатьох в УГКЦ Ваше Блаженство відкрили оригінальну візію українського християнського слова зі своїм багатством святості духовної і культурної традиції. Дякую за братерську і сердечну увагу, з якою Ви супроводжували також місію апостольської нунціатури в різних питаннях, які виникали упродовж цього періоду. Дякую Вам за численні особисті розмови на теми надзвичайної ваги щодо життя Церкви, під час яких я міг подивляти Вашу здатність зрозуміти історичну важливість різних життєвих моментів і залишитися також завжди уважним щодо ставлення до щоденних справ життя. Нехай сьогоднішнє святкування принесе Вам багато радості і укріпить Вас. Бажаю Вам міцного здоров’я, щасливого довголіття та всіх потрібних благ у Вашому служінні на многії і благії літа.

Підготувала Іванна Рижан,

кореспондент SoborNews

Джерела:

СОБОР-новий

Мандрівники Христа Царя

Полювання на відьом (Міфи)

Полювання, якого не було

Спалення Анни Гендрикс 1571 року в Амстердамі. З гравюри Яна Люкейна

Тема відьомства, чарів, полювання на відьом не припиняє будоражити людську уяву навіть у сучасному, нібито такому раціональному світі. Проте популярні уявлення про сумнозвісне європейське полювання на відьом і зокрема його український варіант часто-густо настільки далекі від істинного стану речей, що ці уявлення з легкістю можна віднести до розряду сучасних міфів.

Міф І. Масовість полювання.

У результаті полювання на відьом, яке охопило всю Європу, а також північноамериканські колонії, було засуджено і страчено величезну кількість жінок. Якщо спробувати уточнити, що саме стоїть за «величезною кількістю» – тут думки будуть значно розходитися, проте йтиметься про сотні тисяч, якщо не про мільйони безневинних жертв. Найбільша цифра, яка називалася в популярній літературі – 9-10 мільйонів страчених на вогнищах відьом.

Як було насправді: Якщо ж звернутися до підрахунків експертів, побачимо зовсім іншу картину: за ті 300 років, в які розгорталося полювання на відьом відбулося не більше ніж 100000 судів, під час яких було страчено близько 40 000-50 000 осіб.

Український контекст: Українські суди складають тут невеликий відсоток. Наразі зафіксовано близько 200 судів, в ході яких на смерть було засуджено 13 осіб.

Міф II. Полювання на жінок.

Полювання на відьом було нічим іншим, як проявом ненависті до жінок з боку суддів і представників Церкви. Може йтися навіть про те, що в часи полювань мало місце цілеспрямоване винищення жінок сексуально незадоволеними чоловіками (священиками і суддями). На такі думки може наштовхнути прочитання витягів з «Молоту відьом», в котрих жінка замальовується вмістилищем всього найгіршого, що є в цьому світі – легка здобич для диявола. Таким чином, полювання перетворилося на своєрідний «жінкоцид».

Як було насправді: Хоча в багатьох регіонах жінки справді становили більшість звинувачених, проте про цілеспрямоване полювання на жінок говорити немає сенсу, оскільки нерідко серед звинувачених опинялися чоловіки. Загалом, за весь період полювання на відьом було засуджено близько 20-30% чоловіків, а в деяких країнах вони навіть становили більшість серед тих, кого судили за чаклунство, наприклад, чоловіки переважали серед звинувачених в Естонії (60%), Росії (70%), Ісландії (90%). З іншого боку, ініціаторами звинувачень нерідко виступали не чоловіки, а жінки. Жінки також давали свідчення проти звинувачених у відьомстві.

Український контекст: Українські суди цілком вкладаються в середньоєвропейську статистику – чоловіки налічували близько 22% звинувачених у відьомстві, а за звинуваченнями у відьомстві нерідко стояли жінки.

Міф III Полювання на молодих і гарних.

Об’єктами полювання були молоді і гарні жінки. Іншим варіантом тут може бути: старі й потворні, мудрі жінки, професійні цілительки, акушерки, жебрачки чи навіть просто рудоволосі жінки. Одним словом – йдеться про те, що нібито існував певний стереотип, за яким можна було визначити «жертв» переслідувань. Мовляв, внаслідок такого сфокусованого полювання Європа втратила більшість своїх гарних жінок.

Як було насправді: Матеріали судів заперечують існування будь-якого стереотипу, оскільки звинуватити могли будь-кого, особливо ж на піку переслідувань, як наприклад у Вюрцбурзі у 1629 році чи у Бамберзі у 1628 році, коли полювання розгорілося настільки потужно, що у суді опинялися майже всі категорії населення – від жебраків до університетських професорів і аристократів, від старих людей до дітей 4-5 років. Саме в такі моменти багато у кого виникали сумніви не лише у тому, чи справедливими були звинувачення, а й у вірі у відьом загалом.

Український контекст: Судячи з документів, ніщо не свідчить про існування стереотипу відьми в Україні XVII-XVIII ст. – звинуватити могли людей різного віку і ніколи не йшлося про наявність зовнішніх ознак, за якими впізнавали відьом.

Міф IV. Тортури.

На відьом, котрі вже потрапили до «судової машини» неминуче чекали допити з тортурами. Тортури були жорстокими, в них використовувались складні знаряддя, а кровожерливі судді ще й отримували садистичне задоволення від споглядання за муками відьом (молодих і гарних).

Як було насправді: Тортури завжди визнавалися небезпечним знаряддям судочинства, «королевою доказів», до котрої зверталися лише у виняткових випадках. Суворо регламентувалася кількість, тривалість і спосіб тортур (хоча фіксувалися і окремі зловживання). Більш-менш регулярно до тортур зверталися у німецьких, лотаринзьких, швейцарських судах проти відьом. В інших країнах тортури застосовувалися вкрай рідко. Серед найпоширеніших способів тортур були: розтягування на дибі, тиски для ніг і пальців, підпалювання кінцівок свічками.

Український контекст: В українських судах тортури застосовувалися лишень у кількох судах, в таких випадках майже щоразу в ролі обвинувача виступала впливова особа, яка вимагала обов’язкового покарання для звинуваченого у відьомстві.

Міф V. Спалення.

Відьом, яких засудили на страту, завжди відправляли на вогнище. Ця особливо жорстока кара була спеціально зарезервована для відьом і мала стати уроком для інших.

Як було насправді: У більшості європейських кодексів і справді, в якості покарання для відьом передбачалося спалення. Проте в багатьох випадках, смерть «від вогню» у вироках заміняли на більш «милосердну» (і водночас більш дешеву для міста) смерть «від меча». На вогнище відправляли і за інші проступки – наприклад, за содомію. В Англії і американських колоніях відьом вішали. Не треба забувати і про те, що існували альтернативні вироки – вигнання з міста, побиття різками, штраф і навіть повне виправдання звинувачених.

Український контекст: Майже щоразу, коли доходило до вироку, судді згадували, що відьом належить спалювати, на практиці ж цей присуд варіювали: відьмам або відтинали голови, або карали різками (рідше – виганяли з міста).

Міф VI. Інквізиція.

Головною рушійною силою, що стояла за полюванням на відьом, була Інквізиція. Інквізиція асоціативно пов’язується із Католицькою Церквою. Разом все це – із Півднем Європи – Іспанією, а також Італією.

Як було насправді: Суди проти відьом розслідувалися не у церковних, а у світських судах. Полювання на відьом відбувалося не лише у католицьких, а й у протестантських землях. Найяскравішим парадоксом тут можуть стати саме Іспанія і Італія, котрі були зачеплені полюванням на відьом чи не найменше, саме через регулярне втручання Інквізиції у справи про чари – інквізитори прискіпливо вивчали матеріали кожного звинувачення і після дослідження «магічних» порошків, мазей, заклинань проголошували їх недієвими і зазвичай сходилася на тому, що звинувачення проти відьом є плодом забобонів.

Український контекст: В Україні звинуваченнями у чарах більшою мірою опікувалися світські, а саме – міські суди. Коли церковні суди розглядали звинувачення у відьомстві, то зазвичай трактували їх як випадки забобонів.

Міф VII. Ініціатива згори.

Полювання на відьом було своєрідним проектом, ініційованим згори інквізиторами, суддями, теологами. Саме вони були зацікавлені у переслідуванні і покаранні відьом, щоб тримати народ у покорі і страху, задовольняти свої кровожерливі схильності тощо.

Як було насправді: Найбільше звинувачень у відьомстві походили «знизу», від «народу» і майже не потребували заохочення «згори». Люди справді вірили у злу силу відьом, і в разі коли в родині, господарстві чи у громаді траплялося нещастя (пошесть, хвороба, нещасний випадок, смерть), швидко ідентифікували особу, що мала репутацію відьми і зверталися із звинуваченням до суду.

Український контекст: Ситуація в українських судах нічим не відрізнялася від інших європейських судів – ініціатива майже завжди йшла від сусідів чи родичів ймовірної відьми.

Міф VIII. Середньовічний феномен.

Полювання на відьом відбувалося у період «темних віків» і було проявом середньовічної зашореності, нерозвинутості і ксенофобії.

Як було насправді: Полювання на відьом припадає на період від середини XV до середини XVIII ст. і співпадає у часі з такими явищами, як Відродження, Реформація, наукова революція, початок Просвітництва. Річ у тім, що у Середні віки віра у відьом вважалася проявом язичництва і карати належало тих, хто «подібно до язичників» стверджував, що відьми існують. У XIV-XVI ст. розробляються численні демонологічні трактати, які серед іншого, пов’язували всі кризові явища, що відбувалися у суспільстві з активізацією діяльності диявола, найвідданішими прибічницями якого проголошувалися відьми.

Український контекст: Найзначніша кількість зафіксованих судів про чари в Україні припадає на XVIII ст., коли в країнах Західної Європи переслідування вже майже припинилися.

Диса Катерина

Джерело:

Воїни Христа Царя

Скачати текст у PDF