суботу, 30 квітня 2011 р.

01.05.2011р. Б. / 2.000.000 паломників на беатифікації Івана Павла ІІ

Беатифікація



паломництво

За повідомленнями італійської поліції, на даний момент у Римі знаходиться більше 2 млн. паломників, які прибули до Вічного Міста, щоб взяти учать у беатифікації папи Івана Павла ІІ. Така велика кількість паломників є сюрпризом і для італійської поліції, яка очікувала близько одного мільйона паломників на цих торжествах.


Сотні тисяч вірян уже взяли участь у молитовному чуванні в римському Ціркусу Максімусу, яке є підготовкою до святкової беатифікації. У 22.30 за середньоєвропейським часом, тобто 23.30 за київським, до присутніх на чуванні звернувся папа Бенедикт ХVІ.


Джерела:


jutarnji.hr




Мандрівники Христа Царя

четвер, 28 квітня 2011 р.

29.04.2011р. Б. / Біля Ватикану розмістили статую Івана Павла ІІ (+ відео)

Бл.Папа


Бл.Папа

На радість перехожих, а також всіх паломників, що прибувають на беатифікацію Івана Павла ІІ, у Вічному Місті, неподалік Ватикану, розмістили статую Івана Павла ІІ.


Ця статуя натуральної величини є частиною із серії художніх робіт, що зображають папу.







Джерела:


За матеріалами Rome Reports




Мандрівники Христа Царя

вівторок, 26 квітня 2011 р.

27.04.2011р. Б. / У храмовий празник Патріаршого собору Глава УГКЦ висловив надію на Пасхальну переміну українців до єдності

Патріарх

«Наша Церква, яка першою почала будувати храм Воскресіння Христового у Києві, хоче бути першою у любові. Серед усіх братів, до яких Господь Бог нас сьогодні покликає, ми хочемо бути першими носіями тої доброї звістки Воскресіння Христового, яка може і повинна перемінити усіх наших братів – спадкоємців Київської Церкви. А та внутрішня переміна і першість у любові, за яку ми всі повинні змагатися, буде добрим початком для побудови Єдиної Помісної Церкви, єдиного Божого люду в краї на Київських горах».


Про це Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав сказав під час Архиєрейської Божественної Літургії з нагоди храмового празника у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві. В урочистій Службі Божій за участю жертводавців храму та вірних Церкви з Предстоятелем УГКЦ співслужили Владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії, Владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, та священики.


«Сьогодні в особливий спосіб ми просимо Господа Бога про те, щоби наш український народ, відновлений у дійсності Володимирового хрещення, з тих Святих гір стольного града Києва знову вийшов єдиним об’єднаним Божим людом! Не розрізненими племенами, які живуть в різних регіонах України, як дехто хоче нас так представити сьогодні світові, але єдиним Божим людом, який у Пасці Господній виходить як люд Божий і об’єднаний», – наголосив Першоієрарх Церкви.


Блаженніший Святослав порівняв український народ із вихідцями з Єгипту, тими розрізненими племенами, які внаслідок досвіду, невимовної визвольної дії Бога Ізраїля, перетворилися на єдиний народ. «Так само і ми з вами – перейшовши через хрещальні води Володимирового хрещення, тут, у цьому місці, коло берега Дніпра, вийшли єдиним народом», – сказав Глава УГКЦ.


«Недарма храм Воскресіння Христового сьогодні є осердям Єрусалима. Те місто завдяки Христовому воскресінню набрало іншого значення, іншого виміру теж недарма. Наш стольний град Київ називають українським Єрусалимом. І недарма у серці Києва постає храм Воскресіння Господнього», – підкреслив Блаженніший Любомир, зауваживши, що цей наш храм Воскресіння спонукав інших наших братів подумати про будівництво теж храму Воскресіння.


Першоієрарх Церкви вважає, ця подія має перемінити не лише Єрусалим на Святій Землі, а й Київ, у святій Українській землі: «Ми сьогодні просимо, щоб так як воскресіння Христове стало поворотним моментом в історії всього людства, щоб будівництво і освячення цього храму Воскресіння Христового тут, на берегах Дніпра, стало поворотним моментом не лише в історії нашої Церкви, а й всього українського народу», – підкреслив Блаженніший Святослав.


Предстоятель Церкви пригадав день 13 квітня 2004 року, коли Блаженніший Любомир започаткував повернення осідку Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви до Києва і виголосив унікальне слово, яке називалося «Один Божий люд у краї на Київських горах».


«У тому слові Блаженніший Любомир наче накреслив ту перспективу пасхальної переміни не лише нашої Церкви, а й всього українського народу. Бо в Христовій пасці, рухові від смерті до життя, та пасха стає вже не чимось зовнішнім, якоюсь зовнішньою переміною обставин чи угод, а реальною внутрішньою переміною Церкви і народу. Серед багатьох моментів такого переходу і переміни нашого народу і Церкви Блаженніший Любомир накреслив зокрема перехід від конфесійного взаємного поборювання між Церквами-спадкоємцями київського християнства до першості у любові», – наголосив Блаженніший Святослав.


Джерело:


Департамент інформації УГКЦ

суботу, 23 квітня 2011 р.

24.04.2011р. Б. / Цікаві факти про Великдень, яких ви, можливо, не знали

хорватські писанки

Христове Воскресіння, як історичний факт, сталося на перший по суботі день, тобто у неділю. Тому християни почали святкувати цей день – неділю.


Для євреїв часів Ісуса число 8 (вісім) символізувало настання нових месіанських часів. Тому часто неділю у старохристиянських текстах називали і восьмим днем тижня, тобто месіанським.


Великдень – Світлий празник Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа – є найстаршим і найбільшим християнським святом. На Великдень Христова Церква прославляє найголовніший історичний факт – Вокресіння Христове. Христове Воскресіння є фундаментом християнської віри, без Христового Воскресіння ані християнська проповідь немає жодного сенсу, ані християнська віра немає жодного смислу.


Офіційна назва цього християнського свята є Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, а також Пасха та Неділя Воскресіння Господнього.


Назва Пасха походить від старогебрейського «песах», що означає «перескочити», «перейти». Юдеї відзначали це свято, як день визволення Ізраїлю з єгипетського рабства. Християни надали цьому святу також подібного значення, святкуючи Визволення людства з неволі гріха, смерті й диявола.


Народні назви цього християнського свята дуже різні: українська - Великдень (великий день), Lieldienas – Найвищий день (латиська), Velykos – Великий (литовська) – тобто Великий день; Wielkanoc (пол.), Veľká noc (словацька), Velikanoč (словенська), Velikonoc (чес.) – тобто Велика ніч; Ускрс (серб.), Uskrs (хорв.) – Воскресіння; Πάσχα (грец.), Pasg (валійська), Pasen (голанд.), Påske (данська), Pascua (галісійська), Pasqua (італ.) – тобто Паска. А от точне походження англійського –Easter, німецького – Ostern, хорватського – Vazam – невідоме і спірне.


У ІІ столітті виник спір між християнами коли відзначати Великдень. Частина християн в Малій Азії відзначала Великдень за єврейським календарем, тобто 14 нісана. Нікейський собор постановив, що християни мають відзначати Великдень першої неділі після повного місяця, який буває після 21 березня. Оскільки місяць є повним у різні дні після 21 березня то і Великдень відповідно відзначається кожного року у різний час, але завжди у неділю.


Різниця між григоріанським і юліанським календарем спричиняє також різницю між відзначанням Великодня.


За григоріанським календарем дата Великодня припадає між 22 березня і 25 квітня, відповідно за юліанським від 4 квітня до 8 травня.


VІ Вселенський собор 691 року розтягнув святкування Великодня на цілий Світлий тиждень.


Неділя є також стародревнім щотижневим християнським святом, під час якого Церква згадує Христове Воскресіння.


Стародревнім християнським звичаєм є також розпочинати Велекодні богослужіння опівночі.


Благодатний Вогонь – що його багато хто рекламує, як надприродне чудо, є звичайним обрядом, для якого Православна Церква в Єрусалимі має окремий чин – Чин Благодатного вогню. Цей Чин має своє походження зі старохристиянських часів, коли літургійні відправи Великодня тісно пов’язувались зі символом вогню, як символом Світла – Христа, який просвічує вірних.


Латинська Церква зберегла також подібний звичай. Перед Великодними чуванням християни римського обряду посвячують вогонь, який потім вноситься у формі палаючої свічі в церкву з окликом: «Світло Христове». Сама запалена свіча символізує Христа, який розганяє морок гріха, символізує також вогняний стовп, який провадив Ізраїля через пустелю, а також світильник, з яким Церква спішить на зустріч Своєму Обручнику – Христові.


На Великдень у старохристиянські часи оглашенні приймали Таїнства християнської ініціації – Св. Хрещення, Св. Миропомазання і Пресвяту Євхаристію. Новоохрищені цілий світлий тиждень зодягалися у білі одежі – символ нової чистоти, яку їм дарував Христос.


В багатьох європейських народів зберігся звичай уночі з Великої Суботи на Великдень палити великі вогнища на знак того, що Христос переміг темряву поганства.


Звичай розфарбовувати яйця не є тільки український. Цей звичай відомий усім європейським народам. Українці надали йому питомих рис, розфарбовуючи яйця звиклими в українській народній культурі орнаментами. Звичай розфарбовувати, а потім розбивати яйця символізує нове життя. Тобто, яким би гарним не було туземне життя, воно мусить відійти і дати місце новому життю. Розбивання свяченого яйця також символізує Воскресіння, яке чекає кожного християнина. Старе християнське передання пов’язує звичай розфарбовувати яйця зі св. Марією Магдалиною, яка проповідувала римському цісарю Тиберію про Христове воскресіння. Як приклад, свята взяла яйце, яке, хоч і гарне, мусить позбутися своє шкарлупки, щоб з нього вийшло курча, нове життя.


Український звичай Великоднього сніданку символізує собою багатство Небесного столу в Домі Отця. За старим українським звичаєм, коли родина зібралася на Великодній сніданок, найстарший член родини ділиться з усіма присутніми свяченим яйцем – символом нового життя в Христі, бажаючи кожному зокрема різних Божих благословень.


У візантійсько-українському обряді Великодні Богослужіння розпочинаються обходом довкола церкви у супроводі дзвонів – цей обхід символізує жінок мироносиць, які зранку прийшли до Божого Гробу.


Древній звичай Східної Церкви читання Євангелії у цей день на Літургії різними мовами символізує те, що Христова наука голоситься по всьому світі різними мовами.


Відвідування цвинтарів у Світлому тижні означає віру християн у воскресіння.


о. Орест-Дмитро Вільчинський


на фото хорватські писанки


Джерело:


Мандрівники Христа Царя

пʼятницю, 22 квітня 2011 р.

22.04.2011р. Б. / «Тризубівці» можуть зажадати оплати за підрив бюста Сталіна

кат

Адвокати вимагатимуть відшкодування моральних збитків за тримання в СІЗО членів ГО ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, звинувачених у пошкодженні пам’ятника Сталіну в Запоріжжі.


Про це повідомив кореспонденту УНІАН адвокат обвинувачуваних Сидір КІЗІН, який водночас очолює Житомирську обласну організацію ВО "Свобода".


За його словами, "спочатку хлопцям інкримінували хуліганство, потім – заподіяння збитків у особливо великих розмірах". "Звинувачення - абсурдне. На судовому засіданні прокурору ставили питання: в чому воно полягає? Їх звинувачують у пошкодженні чи знищенні майна? Він на це не зміг відповісти", - зауважив С.КІЗІН.


"Шкода може бути нанесена тільки у разі набуття права власності на нього. В цьому випадку цей пам`ятник встановлено незаконно. Є припис про його демонтаж та постанова про штраф. Прокуратура Запорізької області мала б через суд зобов`язати Компартію демонтувати пам’ятник. Правда, це зробили хлопці. Вони ще можуть попросити, щоб їхні роботи оплатили", - додав С.КІЗІН.


Він зазначив, що адвокати також вимагатимуть закриття кримінальної справи, порушеної проти "тризубівців".


Довідка УНІАН. Пам`ятник Сталіну в Запоріжжі було встановлено 5 травня 2010 року на території Запорізького обкому КПУ. 28 грудня 2010 року невідомі пошкодили бюст Сталіна, відрізавши голову. В новорічну ніч стався вибух на території Запорізького обкому КПУ, внаслідок чого пам`ятник Сталіну було повністю зруйновано.


"Правоохоронні" органи за підозрою в пошкодженні пам`ятника Сталіну в Запоріжжі затримали понад 10 членів ВО "Тризуб".


13 квітня Жовтневий районний суд Запоріжжя випустив з-під арешту членів ВО «Тризуб» на поруки народних депутатів від «Нашої України».


Джерело:


УНІАН

середу, 20 квітня 2011 р.

21.04.2011р. Б. / Звільнені на поруки тризубівці розповіли, як їх катували у міліції та СБУ (фото, відео)

УНІАН

18 квітня 2011 року в УНІАНІ тризубівці, звільнені нещодавно із запорізького СІЗО на поруки народних депутатів, і їхній поручитель Андрій Парубій розповіли громадськості про те, як вони прожили ці три місяці.







УНІАН

Андрій ТАРАСЕНКО розповів, що організація «Тризуб» одразу ж узяла на себе спилення голови Сталіна, і сказав, що з боку співкамерників хлопцям не було за це ніякого осуду, Сталіна ніхто не любить. Він подякував усім, хто допомагав у звільненні хлопців – писав про них, брав на поруки, збирав кошти, передавав передачі. «Теперішній режим ми називаємо режимом внутрішньої окупації. Я сподіваюсь, що вчинок хлопців буде ще одним кроком для об’єднання національно орієнтованих сил у боротьбі проти цієї антиукраїнської системи, як пару років тому певним кроком було пошкодження ідола Леніна на Бесарабці. Я сподіваюся, що у майбутньому режим внутрішньої окупації буде нам робити таких подарунків все більше і більше – робити якісь антиукраїнські кроки, які будуть українців об’єднувати. І недовго йому тоді лишиться жити. Для цього це все робилося, для цього ми і живем, і сподіваюся, що в найближчому майбутньому ми поборемо цей режим і збудуємо самостійну соборну державу».


УНІАН

Роман ХМАРА (на фото праворуч): Вчора ми повернулися з Холодного Яру. Ми проводимо паралель між подіями тих часів і нинішніми, з якими зіштовхнулися у державі Україна. Складалося таке враження, що на дворі 22-24-й рік. Нам довелося це пережити, і я вважаю, що ми гідно це пережили. Виникало багато питань, чи були катування. Я не вправі давати оцінку, хочу лише розповісти, що саме було з нами, а фахівці дадуть цьому визначення.


Затримували нас в Івано-Франківській області, не пояснюючи причин. Доставивши до міста Івано-Франівськ, з нами проводили слідчі дії, нам інкримінували незрозумілі справи, до яких ми непричетні. Потім 11 січня нас було чартерним рейсом доставлено у Запоріжжя, де розміщено кожного окремо у різних райвідділах. Нас привезли 5. Я знаходився у Ленінському райвідділі з 11 по 25 січня. Весь цей час знаходився у тих умовах, де люди мають бути не більше доби, до вияснення обставин. Не було ніяких умов - ні води в тій камері, ні туалету, про харчування взагалі мовчу. Навіть доводилося стукати в двері, і коли чергові звертали на нас увагу, ми їх тільки дратували. Щоб попроситися в туалет, треба було лупити ногами в двері години три.


Коли перевели в СІЗО, перед цим мало бути якесь медичне обстеження, його не було. Але стало краще, бо в СІЗО хоч годують.


Крім того, нас ховали від адвокатів і рідних, не давали змоги повідомити, де ми знаходимось.


УНІАН

Кожна свідома людина має зробити висновок, чи це були тортури, чи катування, чи, можливо, хтось подумає, що нічого взагалі не було.


Анатолій ОНУФРІЙЧУК (на фото ліворуч): "Я думаю, що у вас багато запитань накопичилося саме до мене, тому що всі ви знайомі з моїм зверненням до громадськості з приводу катувань, які відбулися по відношенню до мене у застінках СБУ. 19 числа я був затриманий святошинським райвідділом у Києві. Без жодних пояснень мене посадили в машину, серед ночі вивезли у Запоріжжя, звідки я одразу потрапив до міліції, на стінах в кабінетах висіли портрети Дзержинського і календарі ПР, що зразу мене сказало про «неупередженість» слідства, яке буде проводитись далі.


Якщо у міліції били, не вибиваючи якихось пояснень, бо по 28-му, саме про відрізання голови, що їх найбільше цікавило, я давав покази, і вони не потребували того, щоб мене катувати, то в СБУ цікавились не справою, а саме організацією, її членством і керівниками. Там вже було трохи поважче. Те, про що я писав – крім морального пресингу, залякування, аж до згадування рідних – мені завернули руки за спину, били. Коли мені задавали питання, на які я без адвоката відмовлявся давати відповіді (мені адвоката не надавали) – на ті питання, коли я давав відповідь, яка їх не влаштовувала, мене били доти, доки я не погоджувався з ними. Після того мені дали ручку і папери і примусили дещо написати. Після чого направили до ІВС.


Про умови в ІВС - непрацююча сантехніка, в камері мінус 20, одяг взагалі не знімали, спати там було неможливо, єдине, що там було нормальне - це харчування.


Там висіли пам’ятки на права арештантів, на які ніхто не звертав уваги. Чай за температури мінус 20 приходив холодним, через що нам доводилось палити простині і розігрівати цей чай, щоб просто там не замерзнути.


У СІЗО були дещо кращі умови. Якщо не казати про деякі побутові проблеми, наприклад, з харчуванням - борщ був без картоплі, їжа, яка не солона і не жирна, зате коли була прокурорська перевірка, то з харчуванням все було нормально».


Пізніше, відповідаючи на питання журналістки, куди саме били, Анатолій Онуфрійчук додав: «Били, здебільшого, так, щоб не залишати слідів. Живіт, нирки і так далі. Для того, щоб зрозуміти, які методи у них ще є в арсеналі – тобі тичуть документи на підпис і при цьому горлають: «Ты тут не в библиотеке, чтоб читать!». Змушують підписувати, що ти не маєш претензій, що до тебе не застосовувалась ніяка фізична сила, про те, що «Прошу не повідомляти моїх близьких і рідних, де я знаходжусь» - навіть такі були формулювання.


Взагалі, найбільше проблем нам створювали міліція і СБУ, а не співкамерники. Більшість арештантів, знаючи, хто такий був Сталін, поставились до нас позитивно».


УНІАН

Василь АБРАМІВ: Я один із тих, хто прийшов добровільно до СБУ. Приїхав у Запоріжжя за власний кошт і звернувся до СБУ. Не відчуваючи ніякої вини, бо я зробив гідний вчинок – зніс голову Сталіну. Просто у мене вдома почалися обшуки, друзів шантажували і обшукували, щоб вийти на мене. В СБУ мене допитали, фізичного впливу не застосовували, але моральний застосовували (шантаж).


Потім мене відвезли у міліцію, там також хотіли допитати, але я під тим шантажем, що я психологічно не можу відповідати, бо я провів цілий день в СБУ, мене там допитували, я морально виснажений. Мені сказали, щоб я відмовився від авдоката, і тоді ми вже продовжимо завтра, завтра будуть мене допитувати. Наступного дня мене повезли одразу на суд, а не на допит. Там суддя присудив мені арешт, потім мене вже провели до слідчого і допитували. Але перед тим ввечері теж застосовувалась фізична розправа. В самій міліції мене шантажували тим, що ми безправні зараз, така влада зараз, що нас ніхто не захистить, і сидіти ми будемо дуже довго. І підводили це все під 31-е число. Вимагали, щоб я взяв на себе вибух, оскільки я останній прийшов до СБУ, тому я був найбільше підозрюваним у вибуху. До мене застосовували, щоб я підписав, як виготовляється вибухівка, де я її тримаю, тощо.


На ІВС не було вікна, матраси всі мокрі, неприємно пахли. В принципі, у мене більше до СІЗО запитання, ніж до ІВС.


В СІЗО мене скомпрометували в самій камері. Завезли мене одного дня, а наступного вивели з камери, а решту обшукали і настрахали тим, що через мій прихід до камери всі будуть страждати. Тому на мене постійно був великий тиск через те, що я політичний. Мені постійно треба було відстоювати свою позицію. Писав скарги на умови утримання, які були незадовільні. В одній камері навіть бігав щур, ми його потім зловили. За лампочку знаєте. Кращі умови стали тому, що приїхала преса. Бо поміняли її, коли я пішов давати інтерв’ю – поки прийшов, лампочку вже поміняли.


І перед тим, як завести мене на пресу, прокурор мені сказав: «Тут тобі не мітинг, я тобі дам 2 запитання, ти на них відповісиш, і все».


На наступному суді, коли я заявив, що я є ідейно політичним в’язнем, це було в четвер, а в понеділок дали вказівку написати моїм сокамерникам, що мене ніхто не чіпає, що я маю окреме спальне місце і в менеі нормальні умови. Але ніхто з моїх не хотів такого писати.


УНІАН

А я сам був скинувся на 63-ю статтю, і він сказав, що якщо я скидаюся на 63-ю, то до мене прийде прокурор. Тому всіх моїх сокамерників заставили написати пояснення, що вони в конфлікти зі мною не вступають, що все в ажурі. Так я поплатився за свої слова.


Роман ХМАРА: Постраждали люди, які мене навіть не знають. В селі Цвітна на Кіровоградщині живуть мої дід і баба. Дід 34-го року, баба 37-го. Бабуся інвалід, вона без обох ніг. У них проводився обшук з 18 до 3 ночі, нічого не пояснювали, питали: «Де бомба, де вибухівка?», ледь не довели старих до серцевого нападу. Обшуки відбувалися у всіх людей в селі, які мене просто знали – навіть не друзів і не приятелів. Перевірялися всі порожні хати і криниці в селі. Приходили з обшуком до мого дядька, якого я дуже давно не бачив. Приїздили у Феодосію, де проживає рідний брат бабусі, який мене бачив востаннє 20 років тому, намагалися провести обшук.


У Франківську застосовувалось до мене фізичне насильство, одягали протигаз на голову. Заставляли підписати, до чого я непричетний. Звичайно, я не підписав. Я з гордістю можу сказати, що я витримав ті катування.


УНІАН

У Запоріжжі я чекав зустрічі з працівниками СБУ, знаючи, що там працюють професіонали, які не фізичним впливом, а саме своїми професійними навиками можуть з мене щось витягти. А з мене витягати не було чого, в мене совість чиста перед Богом і людьми. Дійсно, там варіанту без відповіді бути не може. І коли відповіді не було, одягалися наручники, застібалися за спиною, ноги розтягалися на шпагат, хтось між лопатки, один хтось тримав за самі наручники. Все це супроводжувалося ударами.


АБРАМІВ: У мене працівники прокуратури брали пояснення, з приводу того, чи застосовувалося до мене фізичне насильство у міліції, я їм все написав, хто мене бив, сказав навіть, який кабінет і який поверх, і що там відбувалося, але мені відмовили у порушенні кримінальної справи «у зв’язку з відсутністю складу злочину». А обшук у мене проводили на самий Святвечір, до 11 вечора».


Андрій ПАРУБІЙ: «Ця справа від самого початку виглядала абсурдною. Ми відразу, як депутати, намагалися зробити все можливе, щоб зупинити це божевілля. Мало того, що їх усіх взяли на різдвяні свята, з домівок, без будь-яких ордерів, але з самого початку їх звинуватили у підриві пам’ятника Сталіну, і на цьому базувалися всі звинувачення щодо них.


Сам факт того, що їх перевозили у Запоріжжя чартерним рейсом, де кожного з них супроводжували по 4 працівники «Беркуту» - воно ставить багато питань – за які кошти? Які бюджетні, наші народні кошти використовувались для того, щоб залучати, як до терористів, такі величезні кошти для ведення слідства?


Потім коли було зрозуміло, що хлопці не мають жодного відношення до вибуху, а на моє глибоке переконання, вибух Сталіна – це була провокація спецслужб сусідньої держави. Це був сигнал для початку політичних репресій – для того, щоб залякати все суспільство.


УНІАН

Після того, як стало зрозуміло, що ніякий слідчий не зможе довести причетність хлопців до вибуху, їм змінили статтю на «Хуліганство» - за знищення пам’ятника...


Потім з’ясувалося, що це не є пам’ятник, бо пам’ятник має певні приписи і певні документи на його встановлення. Мер Запоріжжя дав документи, що ця споруда не є памятником, це просто приватна скульптура на подвір’ї певної політичної сили.


В принципі, хлопці зробили роботу комунальних служб., і мер Запоріжжя мав би їм дати грамоту за виконання цієї роботи.


УНІАН

Нагадаю: коли в Полтаві, теж на приватній території, було встановлено Мазепу, зображення якого є на українських гривнях, приїхали комунальні служби і його забрали.


А Сталін, який, наголошую, українським судом, українським законодавством, визнаний винним у вбивстві мільйонів українців, ми бачимо не покарання тих, хто його встановив, а тих, хто на виконання указу Президента приїхав, щоб його демонтувати.


Коли стало зрозуміло, що і стаття «Хуліганство» ніяк не підходить, бо це не пам’ятник, а приватна споруда, слідство шукало будь-яку підставу, щоб їх далі утримувати. Вони переробили статтю на 191 «Нанесення матеріальної шкоди». Але і в тій статті потрібно, щоб була певна сума нанесення матеріальної шкоди. А та споруда не має великої матеріальної цінності. І тоді був запит до комуністичної партії, і з’явився просто неймовірний документ – де було написано, скільки грошей було витрачено на пам’ятник Сталіну - в т.ч. на референдум, на їхні роздуми, на їхні «геніальні» креатини, щоб його виготовити. І вони дали кошторис на таку суму, щоб перевести статтю з ч.1 на ч. 2, тобто нанесення матеріальної шкоди в особливо великих розмірах.


З першого дня ця справа не мала жодного відношення до закону. Вона була виключно політичною, і люди, які давали політичні вказівки, потім намагалися будь-яким чином виправдати свої дії.


УНІАН

Зараз ми бачимо, що в українській державі на 20-му році незалежності в українській міліції людей катували, просто за те, що вони українські патріоти.


В українській державі кримінальників провокували на те, щоб у камері, де були хлопці, щодо них застосовувався фізичний вплив. Добре, що того вдалося уникнути.


Це справді спогади з періоду НКВД. Ці методи застосовувалися до людей, єдина вина яких – що вони люблять свою державу і приїхали виконати укази президента – і не тільки Ющенка, бо подібні укази про демонтаж пам’ятників тоталітарного режиму видавали і Кравчук, і Кучма.


І це велика спільна перемога, в т.ч. журналістів, які дуже велику увагу приділяли цій справі, і політичних, і громадських структур – що хлопці вже на волі.


Це божевілля ще триває».


Далі Андрій Парубій закликав не зменшувати увагу до судових справ проти хлопців, і пообіцяв, що «Наша Україна» домагатиметься покарання винних у катуванні і пояснень, на які кошти винаймався чартерний літак для рейсу із Франківська у Запоріжжя, і щоб кожен, хто винен у незаконному переслідуванні хлопців, був покараний. Бо якщо це зараз не зупинити, завтра це може статися з будь-яким, з будь-якою структурою, організацією, людиною.


Далі почалися питання – про десталінізацію в Україні і в Росії, і чому саме болгаркою, і т.ін.


«В сьогоднішній Україні йде тотальне повернення до стереотипів Радянського Союзу, - сказав Андрій Парубій. – Влада веде пропаганду так званого «русского міра», який є однією з ключових ідей російського імперіалізму, який намагаються насадити тут в Україні».


УНІАН

Роман ХМАРА, у відповідь на одне з питань про пам’ятник Сталіну: «Ми знали, що його не буде ще до того, як його встановили».


Журналісти питали, чому ж раніше хлопців не відпускали на поруки. Я не втрималась і сказала, що їх відпустили наступного дня після від’їзду Путіна, який піймав в Україні облизня з митним союзом, і наші можновладці втямили, що не все в Україні вирішує він, і злякались, що їх будуть судити.


Андрій ТАРАСЕНКО: «Всього по цій справі було арештовано біля 20 людей. Зараз п’ятеро членів організації ще перебувають за гратами. По двом вже є вироки – одному дали 2 роки, другому 4 місяці, і троє ще сидять у Запорізькому СІЗО, їх обвинувачують нібито в підпалі якогось районного офісу КПУ ще у 2009 році. Ця справа була давно закрита, її підняли після вибуху».


Один з журналістів запитав у Парубія, як він буде відповідати, як поручитель, якщо хлопці на свободі щось скоять. На це пан Андрій відповів, що вони, поспішаючи на прес-конференцію, відмовились переходити вулицю не за правилами, щоб не підставляти його – свого поручителя. «Перед вами сидять не злочинці, а інтелігентні, виховані патріоти України».


Одна журналістка апелювала до того, що закон у будь-якій державі захищає права власності, а пошкоджений Сталін був саме власністю. На що Андрій ПАРУБІЙ відповів, що, по-перше, якщо будинок, який є приватною власністю, є також пам’ятником архітектури, його не можна реконструювати на свій розсуд. І якби сьогодні у Німеччині якийсь старий есесівець на своїй приватній території встановив би пам’ятник Гітлеру, держава втрутилася б, і комунальні служби цього Гітлера забрали б.


Найстрашніша стаття, за якою Василь Абрамів згодився визнати себе і хлопців винними –«Самоуправство, тобто знищення без відповідних документів».


УНІАН

І на завершення – прекрасні слова Андрія Парубія:


«Сьогодні кожного, хто чинить опір, хочуть покарати, щоб на його прикладі показати іншим: будеш протестувати проти Януковича, проти системи – опинишся за гратами. Це питання всіх нас, якщо ми змовчимо, завтра прийдуть по кожного з нас. Якщо ми не виробимо механізм взаємодопомоги і солідарності у цьому питанні, по одному передавлять. І тому займався, займаюся і буду займатись всіма фактами політичних переслідувань в Україні, скільки буде мого здоров’я, скільки буде мого часу, поки в мене буде мандат і статус, що дозволяє це».


УНІАН

Від себе хочу додати, що ось, опозиційні нардепи дуже полюбляють жалітися, що вони не в змозі нічого зробити, бо вони, мовляв, у меншості і не можуть провести жодного закону з обіцяних.


Але тим не менш, Парубій, Павловський, кілька інших порядних та ініціативних нардепів прекрасно знаходять можливості відпрацьовувати свій мандат. Хороші закони потрібні, звісно, але це зовсім не першочергова потреба, бо спершу треба привчити чиновників і ментів ці закони виконувати. Ось Парубій і такі, як він, цим і займаються – їздять, шумлять, пишуть скарги, беруть на поруки політв’язнів. Максимально гідне заняття для опозиційного нардепа.










Джерело:


Блог Олени Білозерської

суботу, 16 квітня 2011 р.

17.04.2011р. Б. / Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим

УКУ







17 квітня 2011 року


Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим.




* Коротка історія свята

* Про ікону празника

* Тропар та кондак

* Празничний Апостол

* Євангеліє

* Проповідь


Коротка історія


Празник торжественного в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.


Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в'їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співа­ли різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в'їзду до Єрусалима. Приблизно через дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єруса­лима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися окликами: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Похід замикав єпископ із своїми поміч­никами. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.


У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані перед­- ані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.


У VI-VІІ століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спа­люють і попелом посипають в середу голови на знак покути.


Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: "неділя Ваїй", Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія", а в народі ще: "неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця". Усі ті назви пов'язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.


Про ікону


Тріумфальний в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим — це велике торжество, в якому народ виявляє спонтанну радість і прославляє Господа Бога. Христові учні та народ вітали Христа з нагоди Його божественної перемоги над смертю — воскресіння Лазаря (Йо. 12, 17). Вони славили Бога також за всі бачені ними Його чуда (Лк. 19, 39).


У цей урочистий момент, всіма оспівуваний та прославлюваний, Христос тримається скромно: так Він поводився завжди і цього навчав інших (Мт. 11, 27-30). Він їде на скромному осляті, як це про­рокував пророк Захарія (9, 9).


Ікона передає зворушення народу, який стрічає Христа з пальмами та оспівує Його. Де­які стелять перед Ним, як вияв пошани, свою верхню одежу, інші зрізають пальмові гілки, щоб простелити їх перед Христом (Мт. 21, 8). Часом, щоб не розбивати композицію, люди на деревах та біля Христа зображуються дуже зменшеними.


Урочистість цієї процесії досягнула вершини, коли народ оспівував Христа як царя Ізраїля і сина Давида, який приходить в ім'я Боже. Вони вигукували «Осанна на висоті» (Мр. 11, 8-10; Мт. 21, 8-9). Це було явним ви­знанням Христа як обіцяного Божого Месії і обурило фарисеїв. Вони наказували Йому стримати ці вигуки. На це Христос відповів, що коли замовкнуть люди, то кричатиме каміння (Лк. 19, 40), тобто що це — незрушима Божа воля.


Був і сумний момент в цій урочистій процесії: Христос затримався й заплакав над Єрусалимом. Він бачив, яка руїна чекає його за те, що не зрозумів і не прийняв Божого Месії (Лк. 19, 44).


Тропар та кондак


Тропар, глас 1: Спільне воскресення перед твоїми страстями запевняючи, з мертвих воздвигнув ти Лазаря, Христе Боже; тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи, тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.


Слава: Тропар, глас 4: Погребавши себе разом з тобою через хрещення, Христе Боже наш, сподобилися ми безсмертної жизні через твоє воскресення і, заспіву­ючи, кличемо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.


І нині: Кондак, глас 6: На престолі на небі, на жереб'яті на землі тебе носять, Христе Боже; ангелів хваління і дітей оспівування прийняв ти; вони кликали до тебе: Благословенний ти, що йдеш Адама призвати.


Послання святого апостола Павла до Филип'ян 4, 4-9


Браття, радуйтеся завжди в Господі, і ще раз кажу, радуйтеся. Лагідність ваша нехай буде знана всім людям. Господь близько. Ні про що не журіться, але в усьому молитвою і молінням з благодаренням висказуйте ваші прохання до Бога. І мир Божий, що перевищає всякий ум, нехай збереже серця ваші і розуміння ваші у Христі Ісусі. А наостанку, брати мої, все, що є істинне, що чесне, що праведне, що пречисте, що любе, що доброхвальне, коли яка чеснота, коли яка похвала, це роздумуйте. Чого і навчилися, і прийняли, і почули, і виділи в мені, те творіть, і Бог миру буде з вами.


Євангеліє від Івана 12, 1-18


Перед шістьма днями до Пасхи прийшов Ісус у Витанію, де був Лазар умерлий, що його воскресив з мертвих. Справили Йому там вечерю, і Марта служила, і Лазар був один з тих, що возлежали з Ним. Марія ж, узявши літру мира нардового, чистого, дорогоцінного, помазала ноги Ісусові й обтерла своїм волоссям ноги Його. Храмина ж наповнилася запахом масти пахучої. Сказав же тоді один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що хотів Його видати: Чому мира цього не було продано за триста динаріїв і не роздано бідним? Сказав же він це не тому, що журився вбогими, але тому, що був злодій і мав калитку і носив те, що вкидали. Сказав же Ісус: Лишіть її, вона зберегла це миро на день Мого похорону. Бо бідних завжди маєте з собою, а Мене не завжди маєте. І довідалося багато народу з юдеїв, що Він там, прийшли не тільки ради Ісуса, але щоб і Лазаря побачити, що його воскресив з мертвих. Архиєреї ж врадили, щоб і Лазаря вбити, бо многі його ради відходили від юдеїв й вірували в Ісуса. А на завтрашній день багато народу, що прийшли на празник, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, прийняли пальмове віття і вийшли Йому назустріч, і кликали, кажучи: Осанна, благословен хто йде в ім'я Господнє, цар Ізраїлів! Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: Не бійся, дочко Сіонська, ось цар твій іде верхи, сидячи на молодім ослі. Цього ж спершу не зрозуміли Його ученики, але, коли Ісус прославився, тоді згадали, що це було писано про Нього і що це вчинили Йому. Свідчив же народ, що був передше з Ним, коли Він Лазаря викликав з гробу і воскресив Його з мертвих. Того ради і зустрів Його народ, бо чули, що Він вчинив це чудо.


Проповідь


Сьогодні Церква святкує урочистий в’їзд Ісуса до Єрусалиму. Місія перебування Христа на землі наближається до кінця. Проголошена Нагірна проповідь, нагодовано тисячі людей, розказано притчі, пояснено Писання. Господь наш Ісус Христос завершує свою земну мандрівку до Єрусалиму – до свого Розп’яття і Воскресіння, двома великими подіями: воскресінням Лазаря та тріумфальним в’їздом до Єрусалиму. Ці дві події, свідками яких були великі маси людей, давали ясне і переконливе свідоцтво про післанництво Ісуса та Його божество. Євреї побачили сповнення пророцтва Єзекиїла: «Ось я відчиню гроби ваші і виведу вас, мій народе, з гробів ваших... і зрозумієте, що Я – Господь» (Єз. 37.13-14).


Такої радості в Єрусалимі не було від часів царя Давида. Все місто спішило побачити переможця над смертю, вітаючи Його пальмовими галузками та вигукуючи: «Осанна, Сину Давидів. Благословен, хто йде в ім’я Господнє». «Осанна», – з давньоєврейської означає «спаси нас ласкою». Такою честю вітали дотепер тільки царя Давида, а Ісус воскресінням Лазаря і в’їздом до Єрусалиму показує, що він – правдивий цар і переможець смерті і диявола, тому й приймає славу царя і переможця.


Це був єдиний випадок, коли Ісус дозволив вшановувати Його, але не задля бажання слави, а щоб збулося пророцтво: «Радій, дочко Сіону, ось цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний і іде на молодім осляті» (Зах. 9.9). Але раділи не всі. Заздрість жидівської старшини супроводжувала всі стежки і дороги Месії. Не бракувало її і сьогодні. Коли люди кричали «Осанна», вони звертаються до Ісуса: «Учителю, заборони...» Ісус відповідає їм коротко: «Коли оці замовкнуть, кричатиме каміння».


Народ радіє, а Ісус в’їжджає у місто зі сльозами на очах, думаючи про долю міста, про долю храму, про долю народу. Крізь вигуки «Осанна» він чує злобні крики: «Розпни!», які будуть лунати з тих же уст через кілька днів. Він добре знає, що приготують йому люди, котрі прагнули сповнення своїх земних, політичних та матеріальних надій і не думали про духовне, для чого Він і прийшов.


Наші емоції не заслуговують довіри, якщо вони не є закріплені твердою постановою та свобідним рішенням цілого життя. Колись, у раю, наші прародичі піддались емоціям і прийняли рішення, яке стало карою для багатьох поколінь. Тепер, у Єрусалимі, народ приймає правильне рішення, але воно не було переконанням, не було підтверджене постійною постановою підкоритися і служити цареві, який приніс слово життя. Народ очікував месію, який покладе край чужоземному пануванню, переможе супротивників, відімстить усім, а він приходить верхи на осляті, дискутує з греками та первосвящениками, вкінці перекидає столи торговців у храмі і пророкує зруйнування храму, а навіть свою смерть. Отже, сталося велике непорозуміння, якого не змогли збагнути навіть Христові учні, аж, як говорить Євангеліє, «коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про Нього й що то з Ним таке вчинено» (Ів. 12.16).


У Квітну неділю не зрозумів ніхто, що той цар не є земним володарем, а прийшов, щоб відкрити своєму народові вхід до царства, яке не тільки є не від світу цього, але перевищує всяку людську уяву!


Сьогодні Єрусалим кричить: «Осанна, Царю Ізраїлів!», а за п’ять днів ті самі люди кричатимуть до Пилата: «Розпни Його!». Тоді римський намісник виведе перед очі тої самої юрби скатованого Ісуса, увінчаного, наче царською короною, терновим вінцем, і скаже до ізраїльтян: «Ось ваш цар!», а вони, засліплені ідолопоклонством дочасній силі, не впізнають того, на кого з таким нетерпінням очікували, і відречуться привселюдно: «Немає в нас царя, крім кесаря!». Сьогодні вони одежами і пальмовими галузками простелюють дорогу Христові, а через п’ять днів Ісус буде тою самою дорогою нести важкий хрест на Голготу, ступаючи по тих галузках, але вже зів’ялих і засохлих, ніби по зів’ялих і засохлих невірних душах.


Ця картина в’їзду Господнього відбувається в кожній нашій душі. У тайні Святого Хрещення ми, християни, вирікаємося сатани і всіх діл його, складаємо присягу Христові, обіцяємо Христа любити, виконувати Його заповіді, і це нагадує ті радісні вигуки «Осанна!». А за короткий час життя саме ми, християни, «що в Христа христилися, у Христа зодягнулися», відчужуємося від Христа, переступаємо заповіді Божі, розпинаємо свого Бога тяжкими провинами і гріхами.


Чи не бачимо ми серед того натовпу себе? Скільки разів Христос приходив в наш особистий духовний Єрусалим, особливо під час Сповіді і Святого Причастя. Як тоді душа дякувала Спасителеві і кричала: «Осанна!», і скільки разів, чинячи гріхи, противні Богові, та ж душа на все горло кричала: «Розпни!». Тому сьогодні кожен нехай задасть собі питання: «А що очікую я від Ісуса? Що я міг доброго зробити для Ісуса і що зробив? Чи подобається мій духовний стан, моя душа Ісусові зараз? Чи за весь тривалий період Великого посту ми укріпили свої духовні сили, простили ближньому, вчинили добре діло чи пожертвували милостиню?» Коли бачимо, як Бог нам допомагає, ми також готові кричати: «Осанна!». Але коли зустрічаємось із терпінням, з важкою працею, чи кривдою, чи не кричимо тоді «Розпни!». Задумаймося і даймо відповідь і собі, і Христові, який входить до Єрусалиму наших душ.


Тому сьогодні, коли весь світ вийшов вітати Небесного Царя, спішімо також привітати Його не тільки зеленими вербовими галузками, але покладімо Йому до ніг наші плоди покаяння, молитви та посту. І на відміну від мешканців Єрусалиму, вітаймо Його з розумінням та переконанням, щоб коли Ісус буде піднесений на хресті, ми змогли побачити в ньому нашого Царя, піднесеного на свій трон. І тоді, в ту божественну ніч переходу від смерті до життя зможемо заспівати словами царя Давида: «Хай Воскресне Бог і розбіжаться вороги Його! І хай тікають від Його лиця ті, що ненавидять Його» (Пс. 68.2). Нехай сьогодні наша радість буде справжня, а пісню прослави співають не лише уста, але і розум і воля. Нехай все наше життя стане прославою Того, Хто відкупив нас від смерті, бо коли приймаємо Христа у своє життя, називаючись християнами, то будьмо вірними Йому і в радості і в смутку. Нехай нашу вірність не захитають ніякі терпіння та випробовування, бо знаємо, що Господь близько. «І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серце і думки наші у Христі Ісусі» (Фил. 6.7), а наше життя стане піснею прослави і благословення: «Того, Хто іде в ім’я Господнє» (Пор. Мт. 21.9; Мр. 11.9; Лк. 19.38; Ів. 12.13). Амінь.


о. Олександр Селезінка


Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;

Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.

"Сівач", квітень 2011 Ч. 4 (139) рік 13

А також ікону тріумфального в'їзду Ісуса Христа в Єрусалим.


Джерело:


Департамент інформації УГКЦ

пʼятницю, 15 квітня 2011 р.

16.04.2011р. Б. / ТЕАТР АБСУРДУ. АБО КОГО І ЗА ЩО СУДЯТЬ В ЗАПОРІЖЖІ

репресії

Спробуємо з точки зору здорового глузду розібратися, що відбувається зі справою про відрізання голови погруддя Сталіна.


Отже, прокурор Кметь Андрій Генадійович (іменем України!) звинувачує дев'ятьох націоналістів в умисному знищенні або пошкодженні чужого майна, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах (ст.194 ч.2 КК України).


А чи було взагалі майно? Державною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області неодноразово надавалися приписи про усунення порушень при зведенні будівлі "Обласного комітету КПУ". Одним з порушень якраз і було встановлення на ганку погруддя Сталіна. У даному випадку погруддя Сталіна є елементом зовнішнього оздоблення будівлі, встановлення якого також вимагає наявності узгодженого проекту.


За ігнорування приписів 15.06.2010 "Запорізькому обкому" КПУ Державною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області був виписаний штраф у сумі 850 Грн. Який "законослухняні" комуністи і сплатили 17 червня 2010 року.


Таким чином, майна, тобто належним чином узгодженого і встановленого елементу зовнішнього опорядження (монументально-декоративного оформлення будівлі) немає.


Є самовільно встановлене погруддя. І чиє? Сталіна (Джугашвілі) Йосипа Віссаріоновича, якого Постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року разом з Молотовим(Скрябіним), Кагановичем та іншими спільниками визнано винним у злочині, передбаченому ч.1 ст.442 Кримінального кодексу України (Геноцид).


Злочин, вчинений "Запорізьким обкомом" КПУ з мотивів явної неповаги до суспільства і з особливою зухвалістю, прокурор Кметь Андрій Генадійович "не помічає". Водночас, абсолютно законну спробу громадян України припинити хуліганство "Запорізького обкому" КПУ намагається представити, як злочин.


Не відстає від прокуратури і міліція. Так, незважаючи на те, що судове засідання по цій справі 31 березня 2011 р. було оголошене відкритим, з раннього ранку квартал, в якому знаходиться Жовтневий суд м. Запоріжжя, був узятий в кільце сотнями озброєних міліціонерів. Протягом усього судового засідання, а тривало воно з 10.00 до приблизно 15.00, міліція не пускала всередину оточення не тільки тих, кому треба було пройти в суд, а навіть мешканців будинків, розташованих поряд з судом.


Намагаючись виправдати злочинців і засудити патріотів, прокуратура і міліція вимушені вдаватись до все більших порушень закону.


Отже, судять насправді не "тризубівців". Судять антиукраїнську, злочинну владу. Ще буде вирок. І буде кара.


Джерело:


БАНДЕРІВЕЦЬ

16.04.2011р. Б. / Географія Івана Павла ІІ

Блаженний Папа

• Кількість закордонних подорожей: 104


• Кількість подорожей по Італії: 146


• Кількість відвіданих міст: 876


• Кількість відвіданих іноземних держав: 129


• Кількість виголошених промов під час подорожей: 3 288


• Час в дорозі: 822 дні


• Процент понтифікату в дорозі: 18,65 %


• Довжина подорожей: 1 244 859,77 км


• 31,06 разів навколо Землі:


Далі читайте за цим посиланням:


Мандрівники Христа Царя

четвер, 14 квітня 2011 р.

15.04.2011р. Б. / День незаконно переслідуваних

монах

У ніч з 13 на 14 квітня 1950 року комуністи ліквідували монастирі для чоловіків і почали систематичні переслідування Церкви в колишній Чехословаччині. Це тривало до листопада 1989 року.


У зв'язку з цією датою в Словаччині відзначається День незаконно переслідуваних. "Цьогорічний День пам'яті – це не тільки трагічні спогади вже історичних подій, але перш за все день солідарності з жертвами переслідувань в усьому світі, особливо братами і сестрами християнами" – читаємо у повідомленні прес-центру словацького єпископату.


У середу вночі в понад двохстах парафіях по всій території Словаччини відбулися спеціальні молебні, під час яких зібраним розповіли про конкретні місця світу, де в даний час відбуваються акти насилля.


У братиславському соборі св. Мартіна Богослужіння відслужив Архиєпископ Станіслав Зволенскі,глава словацького єпископату. Після Служби зібрані пройшли вулицями старого міста до пам'ятнику жертвам комунізму, демонструючи солідарність з переслідуваними християнами і підтримку дій щодо їхнього захисту.


Переслідування Церкви в колишній Чехословаччині тривало до листопада 1989 року, коли Оксамитова революція повалила комунізм у цій країні. 1993 року Чехословаччина розділилася на дві країни: Чехія і Словаччина.


Джерела:


EKAI-pl




Мандрівники Христа Царя





...Оксамитова революція повалила комунізм у цій країні...


А в нас, дякуючи покійному В'ячеславу Чорноволу, який казав: "Не будемо переслідувати відьом" і йшов на компроміси з комуністами (1991-92рр), замість засудити на Держаному рівні цю, людино-ненависницьку ідеологію та зробити люстрацію держаних службовців і, як наслідок: - тепер "відьми" переслідують нас за любов до Батьківщини і української нації. Так само без жодних змін у цьому відношенні пройшла так звана "помаранчева революція", де Віктор Ющенко йшов на президентські вибори під гаслом: "Бандитам тюрми!", а відразу після завершення тієї "революції" та обрання його президентом, він почав переговори з комуністами, бандитами та ворогами України. І знову продовжилися переслідування християн-патріотів... А те, що відбувається в Україні зараз, за іншого Віктора, то лише продовження лобіювання ворожої для всього українського, - російсько-комуністичної, імперської ідеології та сприяння різним бандитським кланам у розкраданні українських багатств (які ще лишились) і переслідування тих, хто їм у цьому заважає чи може заважати...


Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

середу, 13 квітня 2011 р.

14.04.2011р. Б. / Руйнівників Сталіна відпустили на волю

репресії

Звинуваченим у пошкодженні бюсту Сталіна у Запоріжжі "тризубівцям" змінили міру запобіжного заходу й відпустили на волю.


Про це на своїй сторінці у фейсбуці повідомив народний депутат від НУ-НС Андрій Парубій.


Зокрема, він написав: "Друзі! Перемога! До тризубівців суд змінив міру запобіжного заходу і задовольнив клопотання нардепів! Хлопці на ВОЛІ!!!"


Перед цим народний депутат інформував, що обвинуваченим націоналістам вже протягом десяти годин не дають їжі.


"Зневага до закону і до хлопців демонструється просто в залі суду", - зазначив Парубій.


Нагадаємо, сьогодні Жовтневий районний суд Запоріжжя розглядав справу проти дев'ятьох членів "Тризубу", яких звинувачують у пошкодженні пам'ятника Сталіну.


Перед початком засідання Парубій повідомив, що передає суду від свого імені та трьох народних депутатів від "Нашої України" (Зіновія Шкутяка, Лілії Григорович, Володимира В'язівського) клопотання про взяття на поруки усіх ув'язнених "тризубівців".


Джерела:


ГАЗЕТА-ua





"...клопотання про взяття на поруки..."


Ну, чи не казав я, у попередніх своїх коментарях на цю тему, що настав "час пітьми і влади темряви"? Та їх, тих сатаністів від влади, так званих "правоохоронців" - самих потрібно комусь брати на поруки, але ХТО ж їх захоче взяти? Ось це дійсно питання, бо зокрема, я б не взяв. І не тому, що ЛІВООХОРОНЦІ, а тому, що невиправні і свідомо служать дияволу - батькові брехні та ненависті. Переконайте мене хто-небудь, що я помиляюся. Адже Ви всі добре бачите якими емоціями керуются ці істоти. Чи любов їх спонукає захищати кривду і брехню? Ясно, що ні. Та ж вони ненавидять усе українське і люблять на нас українцях, лише "...шкуру, а не душу...".


Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

вівторок, 5 квітня 2011 р.

06.04.2011р. Б. / День подяки за дар життя

дар життя

Згідно з Програмою протидії абортам в Україні, прийнятою Синодом Єпископів УГКЦ, 7 квітня 2011 року, у день, коли в лоні Марії зачався наш Господь і Спаситель Ісус Христос, вірні нашої Церкви відзначатимуть День подяки за дар життя.


Того дня ЛОГО Товариство «Рух за життя», Рух «Матері в молитві», ТУСК «Обнова», Асоціація лікарів-католиків, Рух християнських сімей, ГО «Християнська Україна», Архибратство Матері Божої Неустанної Помочі та парафіяни храмів Львова і районних міст зберуться на тематичні Святі Літургії, присвячені захистові життя ще не народжених дітей, а потім підуть з молитвою у понад 20 медичних закладів Львова та області. Там вони молитимуться за цих дітей, батьків, лікарів, представників влади – усіх, від кого залежить збереження та захист людського життя на початковому етапі його розвитку.


Відтак, вечері, відбудеться урочисте благословення на «духовне всиновлення» у парафіяльних храмах. Відзначення Дня подяки за дар життя підтримують Інститут родини і подружнього життя УКУ та Головне управління охорони здоров’я Львівської області. Очікуємо, що подібні відзначення Дня подяки за дар життя пройдуть і в інших містах України.




У програмі Дня подяки за дар життя:


9:00 – Свята Літургія з тематичною проповіддю у храмі Святого архистратига Михаїла (Львів, вул. Винниченка, 22).


10:00 – Свята Літургія з тематичною проповіддю у храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці (Львів, вул. Пасічна, 83).


Той, хто бажає взяти участь у Дні подяки за дар життя, має прийти на Святу Літургію в один із вищевказаних храмів або взяти участь у Святій Літургії у своїй парафії.


Після Літургії - Похід із молитвою та інформаційними матеріалами до пологових будинків і гінекологічних центрів Львова.


19:00-20:00 (після вечірнього Богослужіння): Урочисте благословення на «духовне всиновлення» у греко-католицьких храмах Львова.


ЛОГО Товариство «Рух за життя»


Джерела:


Департамент інформації УГКЦ




Мандрівники Христа Царя

неділю, 3 квітня 2011 р.

Свято радянського лицемірства

Свято радянського лицемірства


УКУ

Недавно виповнилося двадцятиліття березневого 1991 року референдуму про збереження СРСР. Воно б і не варто було згадувати ту подію, що мала давно піти в історичне небуття, але ж результати того референдуму, як показало відзначення цього ювілею, й досі використовують прихильники відновлення радянської наддержави.


Водночас ці діячі ігнорують республіканські референдуми про незалежність, що дали зовсім іншу картину.


Для того, щоб адекватно зрозуміти, що власне сталося 20 років тому і чому цей позірно успішний для Кремля референдум ніяк не вплинув на долю приреченого СРСР, треба трохи заглибитися в минуле.


Як відомо, більшовики в жовтні 1917 прийшли до влади під прапорами світової революції. Класики, Маркс та Енгельс, зовсім не вірили у можливість перемоги пролетаріату в одній окремо взятій країні.


Не вірили в це і Ленін з Троцьким, а Сталін почав говорити про розбудову соціалізму в одній країні лише з суто тактичних міркувань, зводячи такі заяви нанівець постійними вимогами ліквідації капіталістичного оточення.


Реальні наміри російських більшовиків демонстрував герб Радянського Союзу, де комуністичний символ серпа і молота прикрашав зображення земної кулі.


У багатьох програмових документах ВКП(б) йшлося про стратегічну мету: приєднання до СРСР дедалі більшої кількості радянських республік аж до утворення єдиної Світової Радянської Соціалістичної Республіки.


Оскільки ж треба було подати це народам світу як визвольний процес (суто добровільний), в усіх конституціях СРСР і союзних республік був пункт про право республік на вільний вихід зі складу Союзу РСР.


Зрозуміло, це була така ж сама бутафорія, як статті про свободу слова та свободу зборів у сталінській конституції 1936 року.


За найменші згадки про ці статті пересічний і непересічний громадянин СРСР гарантовано піддавався репресіям аж до розстрілу, а в період більш, так би мовити, вегетаріанської хрущово-брежневщини – ув'язненню.


Ніхто з керівництва партії комуністів ніколи не збирався цей пункт виконувати. Партійній номенклатурі у страшному сні не могло наснитися, що цей пункт колись стане реальністю.


Однак наприкінці 80-тих років ХХ століття неефективність і недобровільність СРСР стали очевидними для десятків мільйонів людей. Почалися потужні національно-відцентрові рухи.


Радянський Союз кілька десятиліть тримався силою і регулярними репресіями. Проте природний розпад тоталітарної КПРС в умовах відносної свободи і гласності зробив владу в Кремлі доволі безсилою.


Республіки нагадали Москві про конституційне право на вихід, а Литва заявила про це відкрито і заходилась ліквідовувати союзні структури на своїй території.


Не маючи можливості ефективно протистояти цим процесам, Кремль вирішив удатися до юридичного крутійства. Михайло Горбачов ініціював закон про правила виходу зі складу СРСР, але опоненти справедливо назвали його "законом про невихід", настільки він унеможливлював реалізацію конституційної норми.


З цією таки метою в березні 1991 провели референдум про подальшу долю Союзу. Питання в бюлетені було справжнім витвором демагогії і лицемірства: "Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, де будуть повною мірою гарантовані права і свободи людини будь-якої національності?".


Радянський Союз більшу частину своєї історії де-факто був унітарною державою (що забезпечувалось тоталітарною владою комуністичної партії), а зовсім не федерацією. Тож "оновлювати" було нічого, тим більше, що зберігати й оновлювати – принципово різні, можна сказати, різновекторні речі.


Республіки аж ніяк не були суверенними під владою Кремля, їхній реальний статус – безправні провінції партійно-державного центру.


А що стосується прав і свобод людей будь-якої національності – то криваві розправи центру з громадянами в Тбілісі, Вільнюсі і Баку гарантували відсутність будь-яких гарантій.


Проте референдум із пропагандистським запитанням таки відбувся. Участь в ньому взяли 148 574 606 осіб із 185 мільйонів, що мали право голосу, себто 80,03%.


За збереження висловилися 113 512 812, проти – 32 303 977. Абсолютну більшість голосів "за" дала Російська Федерація. Однак із 15 республік 6 (Литва, Латвія, Естонія, Грузія, Вірменія і Молдова) відмовилися від референдуму.


Отже, 37 мільйонів громадян у референдумі участі не брали, а 32 мільйони проголосували проти. Це означає, що майже 70 мільйонів радянських людей збереження СРСР у будь-якому вигляді не підтримали.


В Москві не хочуть згадувати, що в Україні абсолютна більшість тих, хто підтримав СРСР, погодилися це зробити на умовах Декларації про державний суверенітет України.


А ця Декларація, схвалена в липні 1990 року, передбачала фактичну незалежність України (пріоритет українських законів над союзними, створення власних силових структур, непідвладних центру, власну зовнішню політику і таке інше).


Після такого голосування в Україні можна було говорити лише про конфедерацію де-факто незалежних держав, а не про якусь "оновлену федерацію".


До речі, у Декларації про державний суверенітет РРФСР (що була ухвалена на місяць раніше за українську) мовилося про бажання Росії залишитися в "оновленій федерації".


Тому є сенс у словах відомої російської правозахисниці і громадської діячки Валерії Новодворської про те, що не можна вирішувати питання про вихід зі складу імперії голосами метрополії, якою, до речі, в Радянському Союзі об'єктивно була Росія.


Коли сьогодні деякі соціологічні фундації повідомляють, що 47% громадян незалежної України хотіли би збереження СРСР, то в цьому немає нічого дивного.


Адже тут на державному рівні культивується радянська ностальгія, по всій країні стовбичать пам'ятники радянським тиранам, на найвищому рівні святкують радянські свята, ювілеї комсомолу і компартійних сатрапів УРСР, інформаційний простір віддано колишній метрополії, а мільйони людей утримують у вигляді радянського стада, "совка".


Чому тут дивуватися, якщо дотепер ніякого справжнього розлучення з комуно-імперською радянською ідеологією не відбулося, а сотні серіалів, у тому числі ще "совкового" виробництва, навіюють масам, що СРСР був таким собі "золотим віком" для пересічної людини?


Чому дивуватися, якщо ментально Леонід Кравчук так і залишився секретарем ЦК КПУ, Леонід Кучма – директором союзного заводу, а Віктор Ющенко – провінційним радянським бухгалтером?


Ніякого глибинного ідеологічного очищення в Україні не відбулося. Не сталося ніякої духовної революції, тому точка неповернення до минулого ще не пройдена.


А це означає, що зберігається реальна небезпека реставрації тих чи тих форм тоталітарності. Це триватиме доти, доки пострадянська Україна видушуватиме із себе радянські ідеологеми, традиції, ментальність тощо.


У цьому сенсі Україна страшенно відстала навіть від таких країн як Албанія, Болгарія і Румунія, де неможливо уявити розвішування комуністичних прапорів над адміністративними будівлями, як це планується в усе ще радянській Україні 9 травня поточного року, коли відбудеться ще одне свято радянського лицемірства.


Допоки мертвий СРСР хапатиме живу Україну, вона не вилізе із могильної ями абсолютної безперспективності.


Ігор Лосєв, для УП


Джерело:


УКРАЇНСЬКА ПРАВДА